Засліплений любов’ю баран

Далеко в горах, серед гірських джерел, у яких вода така крижана, що губи німіють за кілька секунд і така чиста, що якщо налити її в келих, то може здатися, що там її немає, жив гірський баран. Був він прекрасний собою, жив постійно харчуючись найсоковитішою та найсмачнішою травою, що росла на гірських схилах, недоступних іншим, менш спритним тваринам. І все було в нього чудово, поки одного дня йому не захотілося кохання. І ось із засліпленим від жаги розумом, якось він побачив у долині отару, де було багато привабливих представниць його виду. Збожеволівши від пристрасті, баран кинувся зі скелі до них і… звернув собі шию, впавши з висоти.

Тож давайте вип’ємо за те, щоб навіть найчистіше почуття — бажання любові — не робило нас баранами!