Філософські

Кажуть, що на Кавказі багато довгожителів, бо там чудовий клімат. Це дійсно так, але не це головне. Головне для довгого щасливого життя — це дружба, кохання та підтримка близьких людей.

Тож давайте піднімемо келихи за те, щоб у нас все це було.

Одного разу володар далеких країн переодягся в простолюдина і спустився в аул, щоб подивитися, як живуть місцеві жителі та обрати собі дружину. Сподобалися йому троє дівчат. Запросив він їх у палац, сказавши, що владика шукає собі ту, з якою розділить трон. Дві дівчини прийшли в призначений час, одягнені в найдорожчі вбрання, а третя так і не з’явилася. Наступного дня він знову спустився в аул, дізнався, де мешкає дівчина, і прийшов до неї додому. Дівчина була з великої родини та жила у найбіднішому будинку. Цар запитав, чому вона не прийшла до його палацу, чому не захотіла стати дружиною, стати багатою? Дівчина відповіла, що сім’ю, кохання, честь та щастя неможливо купити ні за які гроші світу.

Тож вип’ємо, друзі, за те, щоб сім’ї у всіх були в порядку, щоб нас любили не за наші статки, а за нашу душу, щоб щастя було в кожному домі, щоб ніхто не сумнівався в нашій честі!

Якось до мудреця прийшов юнак і спитав, що таке щастя. Мудрець трохи подумавши сказав:
— Щастя поняття відносне, для матері щастя — це немовля, для купця — новий кінь. Кожен вибирає самостійно, що для нього означає щастя. От і подумай, чого ти хочеш і що любиш.

То ж вип’ємо за те, щоб наш іменинник знайшов власне щастя.

Кавказька мудрість говорить: «Хочеш знайти сильне кохання — шукай закохану жінку. Хочеш знайти віддане кохання — шукай вірну дружину. Хочеш знайти вічне кохання — ніколи не забувай дорогу до материнського дому».

Вип’ємо за безмежне і вічне кохання наших матерів!

Найголовніші в житті людини люди — ті, хто подарував життя — її батьки. І якщо людина поважає, любить і шанує своїх батьків, у неї завжди все буде добре. Ну а якщо забути і погано відгукуватися про маму чи тата, то людина шукатиме своє щастя і не розумітиме, що воно починається там, де почалося життя.

За батьків, за наше джерело благополуччя у всьому.

Високо-високо в горах жив-був баранець. І найбільше у світі він хотів так само, як птах, злітати в небо і бачити всю красу гірської природи з висоти пташиного польоту. Всі друзі та рідні казали йому, що це неможливо, що це шалена ідея, що краще просто щипати траву і ходити з місця на місце, що на більше баран не здатний. Але одного разу, задивившись на небо, баранець відстав від отари і його за загривок схопив і підняв у повітря орел. Баранець зрадів і почав розглядати все довкола. У цей момент орел стиснув пазурі і зламав хребет баранчика, від чого той помер.

Пропоную підняти келихи за те, щоб наші бажання не змушували нас ризикувати найдорожчим — життям.