Притча про Орла, Ягуара та жіночу проникливість

Якось на краю прірви зустрілися Орел та Ягуар. Почали вони сперечатися, хто з них сильніший. Орел каже:

— Давай влаштуємо змагання: хто перестрибне цю прірву, той виграв. А переможець зможе забрати собі шкіру чи пір’я переможеного.

Ягуар був дурний і погодився. Орел перелетів прірву. Ягуар теж стрибнув, але впав на дно і розбився.

Орел виклював усе м’ясо, а шкуру звалив на себе і полетів додому.

Коли Орлиця відчинила двері, на порозі стояв Ягуар. Не встиг Орел сказати і слова, як Орлиця клюнула його в голову і вбила.

Так вип’ємо ж за проникливе кохання, яке допомагає жінкам впізнавати своїх коханих у будь-якій подобі!

За сталість чоловічих поглядів

Жінка йшла вулицею. Чоловік уважно подивився на неї та пішов слідом. Жінка зупинилася та поцікавилася:

— Навіщо ви мене переслідуєте?

— Тому що я закохався у вас, — відповів він.

— Чому ви це раптом закохалися в мене? — Запитує жінка. — Моя сестра набагато красивіша за мене, вона йде ззаду. Підійдіть до неї і освідчіться в коханні.

Чоловік пішов назад і побачив, що то була не гарна жінка. Розчарувавшись, він наздогнав першу жінку і почав допитуватись, чому вона його обдурила.

— Я це зробила тому, — відповіла вона, — що ви сказали неправду. Якби ви справді закохалися в мене, навіщо вам треба було бігти за іншою?

Тож вип’ємо ж за сталість чоловічих поглядів!

Пояс вірності та найкращий друг короля

Вирушаючи на війну, король надів пояс вірності на свою чарівну дружину. Сідаючи на коня, щоб скакати в похід, він покликав до себе вірного друга та слугу:

— Я вручаю тобі ключ від моєї найголовнішої скарбниці. Якщо мене вб’ють на війні, ти розстебнеш їм пояс вірності, одягнений на мою дружину. І зробиш це рівно за рік після моєї смерті. Тільки тобі я можу довірити цей ключ, бо не сумніваюся у твоїй чесності та шляхетності.

Удостоєний такої довіри, друг і слуга вклонився королю, поцілував руку володаря і взяв ключ. Не встиг король від’їхати далеко від замку, як почув цокіт копит: його наздоганяв вірний друг і слуга.

— Що трапилося, мій вірний друже? — спитав його король.

— Ваша величносте, сталася жахлива помилка. Ви вручили мені не той ключ. Він не підходить до пояса вірності вашої найдорожчої дружини.

Тож вип’ємо за відданих і вірних друзів!

Суперечка про кохання

Зібралися за столом поважні люди. І виникло у жінок питання: «Що ж таке кохання?»

Одна жінка каже: «Кохання — це, напевно, хвороба».

Встає лікар: «Ні, це не хвороба. Швидше за все, це робота, бо виділяється дуже багато енергії».

Встає архітектор: «Ну яка ж це робота? Адже все так досконало. Скоріше, це мистецтво».

Встає мистецтвознавець: «Та ні. Мистецтву потрібен глядач. А це відбувається віч-на-віч. Радше, це процес».

Встає юрист: «Який це процес, коли дві сторони задоволені. Скоріше, це наука».

Встає старенький професор: «Яка ж це наука, коли кожен молодий студент може, а я, старий професоре, не можу!»

Тож вип’ємо за вічних студентів! У коханні!

Вигідна інвестиція

Ішов дорогою чоловік із дружиною.

Зустрівся їм якийсь дурень, обійняв жінку і поцілував. Дістав тут чоловік із кишені п’ять гривень і подарував дурню. Здивувалася дружина такому вчинку, а чоловік пояснив їй: — Ці п’ять гривень обов’язково його занапастить. І справді — не минуло й години, як почули вони постріл. Виявляється, прогулювалися дорогою наречені. Дурень побачив їх і подумав — дай і цю поцілую, може, десятку подарують. Поцілував він дівчину, а хлопець розлютився, вистрілив і вбив його на місці.

Тож вип’ємо ж за те, щоб ми завжди вкладали гроші у вигідну справу!

Купець, вчений та багатство

Пливли на кораблі купець та вчений. Купець був багатий і віз багато товарів, а вчений нічого не мав. Піднялася на море буря, і корабель потонув. Врятувалися лише купець та вчений. Вони вчепилися за колоду, і хвиля винесла їх на берег. Бачить купець, що вчений зажурився, і каже йому:

— А що тобі сумувати? Це я своє багатство втратив, а твоє все з тобою.

Піднімемо келихи за те багатство, яке не можна втратити, за розум!

Справжні друзі та весілля

Був у батьків єдиний син. Він весело жив, щасливо ріс, солодко їлося йому і спалося. Були в нього друзі, як він їх називав. І ось одного разу він зустрів прекрасну дівчину, ту, яку шукають все життя — єдину і неповторну.

У передвесільних клопотах батько підійшов до сина і каже:

— Давай, синку, я покличу твоїх друзів.

І син погодився.

Настав урочистий день одруження. Були всі родичі, але друзів сина не було. Нічого не розуміючи, він підійшов до батька. На його запитання батько відповів:

— Я покликав усіх твоїх друзів, але замість запрошення на весілля я надіслав прохання про допомогу тобі. І ти бачиш, що з того вийшло.

Тож вип’ємо за тих друзів, які завжди прийдуть на допомогу і ніколи не полишать у біді!

Два сусіда та вдала угода

Поїхали якось двоє сусідів на базар вино продавати. По дорозі вони сіли перепочити і закусити.

— Добре було б зараз випити по чарці винця, — зітхнув один.

— Добре то добре, але вино ми веземо продавати і не можна витрачати даремно ні краплі! — Розсудив другий. Тоді перший обшарив кишені, знайшов мідний п’ятак і говорить сусідові:

— Налий мені винця на п’ятачок. Налив йому сусід одну склянку, потім повернув той самий п’ятак і попросив:

— А тепер ти мені налий. Так ходив цей п’ятак з рук у руки, доки не спорожніли обидва бурдюки, і їхні господарі захропіли, хмільні та задоволені торгівлею.

Тож вип’ємо за вдалу угоду!

Види кохання

Є кохання студентське: коли є з ким, є чим, але ніде.
Є кохання самотнє: коли є де, є чим, але нема кого.
Є кохання нещасливе: коли є де, є з ким, але нема чим.
Є філософське кохання: коли є де, є з ким, є чим, але — навіщо?
Так вип’ємо за ту любов, на яку кожен з нас заслуговує!