Головна › Тости › Грузинські
Грузинські
В одному гірському аулі жив Осел. З господарем йому пощастило: той його годував, напував і сильно роботою не завантажував. І все було б чудово, проте осляча порода частенько брала своє. Іде Осел, і легко йому й добре, та от стане посеред дороги та й упреться просто так. Господар все менше і менше йому доручає, а вперта тварина нахабнішає з кожним днем. Не витримав такого джигіт і продав худобу на каменоломні. Уже там і працювати довелося тяжко, і не впертись — батіг напоготові.
Так вип’ємо ж за те, щоб нам вдавалося вчасно приборкувати власний норов і не відлякувати щастя.
Кажуть, що навіть найбурхливіша гірська річка бере свій початок з невеликого мирного джерела. І що через те, що на шляху цього струмка зустрічаються ущелини, скелі та урвища, він перетворюється на стрімкий потік, який іноді несе загибель.
Тож давайте вип’ємо за те, які б перешкоди не траплялися на нашому шляху, ми завжди пам’ятали, якими були на самому початку і про мету, до якої прагнули!
У мудреця запитали:
— Чому буває, що у людей кохання минає?
— Тому що кохання — це полум’я, в яке постійно треба підкидати вугілля!
Далеко в горах, серед гірських джерел, у яких вода така крижана, що губи німіють за кілька секунд і така чиста, що якщо налити її в келих, то може здатися, що там її немає, жив гірський баран. Був він прекрасний собою, жив постійно харчуючись найсоковитішою та найсмачнішою травою, що росла на гірських схилах, недоступних іншим, менш спритним тваринам. І все було в нього чудово, поки одного дня йому не захотілося кохання. І ось із засліпленим від жаги розумом, якось він побачив у долині отару, де було багато привабливих представниць його виду. Збожеволівши від пристрасті, баран кинувся зі скелі до них і… звернув собі шию, впавши з висоти.
Тож давайте вип’ємо за те, щоб навіть найчистіше почуття — бажання любові — не робило нас баранами!
Якось східний мудрець поділився зі мною своїми спостереженнями. Він сказав, що закохані кохають одне одного тільки тому, що вже добре вивчили. З цим висловом не можна не погодитись, адже це тільки спочатку ми закохуємося у зовнішність і вчинки.
Вип’ємо за те, щоби ми були щасливі з тими, кого любимо!
В одному аулі жив юнак, закоханий у багату дівчину. Вночі не спав, днями не їв від сильних почуттів. Минуло десять років, дівчина вийшла заміж за іншого, а він так і не наважився підійти та зізнатись у почуттях.
Так, вип’ємо за сміливість і рішучість, якої часом не вистачає!
Коли Гогі почав пізно приходити додому, напідпитку, не віддавати зарплату, його дружина поскаржилася подрузі:
— Я схудла через це на десять кілограмів.
Подруга поспівчувала і вигукнула:
— Що ж ти так мучишся, не кинеш його?
— Розумієш, — відповіла дружина Гогі, — я хочу схуднути ще на два кілограми.
Тож давайте вип’ємо за жінок, які здатні у будь-якій ситуації бачити користь та вигоду!
Дуже давно у кавказьких селах існував звичай — коли у сім’ї сільського князя виростав син і треба було обирати дружину, селяни приводили на княжий двір своїх дочок. Батьки нареченого ставили дівчатам різні питання — перевіряли, наскільки вони хазяйновиті, працьовиті та економні. В результаті вони обирали одну-єдину. І як ви думаєте: якою мала бути дружина майбутнього князя? (Можна дати можливість гостям висловити свою думку до того, як скажете правильну відповідь з тосту).
А ось відповідь — обирали найкрасивішу.
Так вип’ємо ж за жіночу красу, яка перемагає у будь-яких змаганнях!
Забрався тур на високу гору. А чим вище тури забираються, тим краще почуваються. Побачив тура гірський орел, зробив одне коло, друге, каменем упав на нього і почав клювати. Тур упав і розбився.
Вип’ємо за те, щоб, як би високо ми не піднімалися в гору, ніхто нас не клював і не змушував падати.
Жив-був на світі султан, і був у нього гарем, який знаходився за 100 кілометрів від палацу. І був у нього слуга, якого султан щодня посилав по дівчину. Слуга помер у 30 років, а султан у 90.
Тож вип’ємо за те, щоб не ми бігали за жінками, а вони за нами. Бо не жінки вбивають чоловіків, а біганина за ними.
