Головна › Тости › Грузинські
Грузинські
Давно жила в горах дівчина-красуня. У неї закохалися двоє статних друзів-джигітів. Якось до красуні прийшов один із джигітів і освідчився в коханні. Щоб перевірити нареченого, дівчина відправила його на вершину гори і наказала, щоб той розвів багаття та підтримував вогонь всю ніж аж до самого ранку.
Якщо джигіту це вдасться, дівчина обіцяла вийти за нього заміж. Поскакав юнак на гору. Цього ж дня прийшов інший джигіт, який також зізнався дівчині у своїх почуттях. Щоб перевірити його, дівчина сказала, що він має погасити вогонь на горі.
Джигіт також поспішив виконувати загадане. Під ранок другий юнак дістався вершини гори і побачив сплячого друга, а поруч — багаття, що могло от-от згаснути. Джигіт не міг підвести друга і підкинув дров, щоб підтримати вогонь.
Давайте вип’ємо за справжніх чоловіків та вірну дружбу.
Колись Господь дарував людині 25 років життя. Він вважав, що цього вистачить, щоб прожити хороше та повноцінне життя. Тваринам він відміряв півстоліття. Людина вважала це несправедливим і стала благати тварин, щоб ті віддали частину свого життя.
Кінь, собака та мавпа не стали сперечатись та поділилися частиною довголіття з людиною. З того часу повелося, що перші 25 років людина живе безтурботним життям. Наступні 25 років працює, як кінь. Ще 25 років людина живе на самоті, як бездомний пес. Останні 25 років людське життя можна порівняти з життям мавпи. Найчастіше вона стає старою і часом є причиною для сміху через свою немічність.
Пропоную підняти келихи, щоб весь відведений нам час, ми жили повноцінно і на радість, не уподібнюючись тваринам.
Яка різниця між правдою та брехнею? — спитали мудреця.
— Така, як між вухами та очима, — відповів той. — Те, що ми бачимо на власні очі, — істинно, а те, що чуємо вухами, далеко не завжди правдиве.
Вип’ємо ж за те, щоб чути та бачити.
У одному гірському аулі існує легенда. Коли народжується дитина, її цілує Бог. Поцілує Бог дитя в уста — і воно виросте чудовим оратором, поцілує в руки — виросте майстром на всі руки.
Тож давайте вип’ємо за іменинника, бо навіть сам Бог не знає, куди він поцілував цю талановиту й дорогоцінну у всіх сенсах людину.
Одного разу Моллі разом із сином довелося вирушити до сусіднього села. Він посадив сина на віслюка, а сам пішов пішки. Через якийсь час їм зустрілися люди і хтось із них сказав:
— Дивіться, літня людина йде пішки, а молода їде.
Молла зсадив сина з сідла, а сам поїхав верхи. Незабаром їм зустрівся цілий натовп людей, один із них, подивившись на Моллу та його сина, сказав:
— Подивіться на них! Здоровенний чоловік сидить на віслюку, а маленький плететься пішки.
І знову Молла зліз з віслюка, пустив його попереду, а сам із сином пішов пішки. Пройшли вони трішки і знову зустріли людей. Один із них сказав:
— Подивіться на них, подивіться на них! Віслюк іде порожняком, а вони б’ють собі ноги.
Тут Молла сів на віслюка і посадив поряд сина. Проїхали вони ще трохи, і ще раз зустріли кількох людей, і ті почали сміятися.
— Подивіться на них! Удвох залізли на віслюка, бідолаха і дихнути не може.
Молла потихеньку зліз з віслюка, зняв із нього сина, взяв тварину на плечі і сказав:
— Здається, тільки так я зможу позбутися пересудів цих людей.
Тож вип’ємо ж за те, щоб ми ніколи не звертали уваги на розмови сторонніх, а впевнено йшли своєю дорогою!
У Грузії кажуть, що людина, яка побачила зірку, що падає з неба, буде щасливою як ніхто інший. Так вип’ємо за іменинницю і побажаємо їй побачити не одну, а дві падаючі зірки.
Грузинська мудрість свідчить, що людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і п’ятдесят років, щоб навчитися мовчати.
Наш дорогий ювіляр довів, що цей життєвий урок він вивчив на відмінно. Тож вип’ємо за його здоров’я та довголіття!
Існує грузинський анекдот: Дівчина запитує у служителя зоопарку:
— Скажіть, будь ласка, ця мавпа — чоловік чи жінка?
Грузин, що стоїть поруч, відповідає:
— Дівчино, це самець! Чоловік — це той, у кого є гроші!
Вип’ємо ж за нашого іменинника — справжнього чоловіка в будь-якому розумінні!
Якось до одного грузинського царя, який прославився своїми добрими справами, прийшов добрий чарівник і приніс йому три безцінні дари. Він сказав цареві такі слова:
— Перший мій дар — це здоров’я. Будь же ти міцним, могутнім і непідвладним хворобам. Другий мій дар — забуття, яке позбавить твою пам’ять страхів, прикростей та бід минулих. Нехай вони більше не обтяжують твою душу. Третій мій дар — інтуїція, яка завжди підкаже правильний вихід із ситуації.
Сьогодні я, як цей чарівник, бажаю нашому дорогому ювіляру найміцнішого здоров’я, забуття та інтуїції, яка вестиме його правильним шляхом!
Один хлопець жив у селі біля підніжжя скелястих гір та крутого повороту річки. Все в нього було добре, він був здоровий і сильний, та й розум мав неабиякий. Єдине не знав, чим йому займатися.
Побачить, як з полювання сусід приходить зі здобиччю, дістане батьківську рушницю, збере спорядження і піде полювати. А дорогою побачить, як рибалить інший сусід, сяде на березі, змайструє вудку, закине в річку і чекає, як тут з базару повертається третій сусід із багатою виручкою.
Так вип’ємо ж за те, щоб кожен знаходив свій шлях сам, а не сліпо наслідував чужому прикладу!
