Зіркові іменинники: хто народився у вересні. Частина 1
На початку осені День народження відзначають актори Том Харді, Х’ю Грант, Кіану Рівз, Сальма Хайєк та Ідріс Ельба, режисери Вадим Перельман та Гай Річі, а також співачка Пінк. Серед українських зірок у першій половині вересня народилися фехтувальник Ольга Харлан та тенісистка Еліна Світоліна.
1 вересня
Чон Джонгук (1997), південнокорейський співак, автор пісень, продюсер, учасник гурту BTS.
Батько майбутньої зірки сцени професійно грав у боулінг, тому в дитинстві Чон хотів піти його стопами і захопився бадмінтоном. Однак, зрозумівши, що досягти високого рівня на цій ниві не вийде, Чон покинув тренування. Водночас він зацікавився творчістю популярного південнокорейського репера G-Dragon та вирішив стати співаком.
Свій шлях до слави хлопець почав із шоу талантів Superstar K. Незважаючи на те, що судді віддали перевагу іншому учаснику, на підлітка посипалися пропозиції від розважальних компаній, у результаті він обрав агенцію Big Hit Entertainment’s. Викладачі, які керували підготовкою виконавців, рекомендували хлопцеві зайнятись хореографією, так він потрапив у співтовариство танцюристів і влітку 2012 року пройшов стажування в балетній студії в Лос-Анджелесі, після чого недовгий час виступав у кордебалеті місцевого колективу. Через рік хлопець став учасником гурту BTS, який здобув популярність далеко за межами Південної Кореї. Паралельно з виступами у складі бойзбенду Чон Джонгук продовжував працювати над власними проектами, серед яких була участь у колективах One Dream і One Korea, а також запис каверів на треки зарубіжних кумирів (Джастіна Бібера, Девіда Гетти, Адама Левіна та Торі Келлі).
Підписуйся на наш Telegram канал
У 2022 році продюсери заявили, що BTS тимчасово ставлять музичну кар’єру на паузу через часті суперечки та творчу кризу. Водночас Чон Джонгук вирушив у вільне плавання. За рік він випустив перший сольний альбом Golden, продажі якого вже в першу добу після релізу перевищили 2 млн екземплярів.
2 вересня
Кіану Рівз (1964), канадський актор, кінорежисер, продюсер і музикант (бас-гітарист).
Юнаком Кіану мріяв про кар’єру хокеїста, проте травма змінила його плани. Тоді хлопець переключився на акторство. Кіану пробував себе у шкільних постановках і саме тоді відчув інтерес до акторської професії. Після закінчення школи він переїхав до Лос-Анджелеса (США), де почав із невеликих ролей у рекламі та другорядних фільмах, поступово привертаючи увагу кастинг-директорів.
Першим великим успіхом для Кіану Рівза стала картина «На гребені хвилі» (1991), де він зіграв агента Джонні Юта. А за три роки, після виходу фільму «Швидкість» (1994), Рівз перетворився на зірку. Проте справжня світова слава прийшла з фільмом «Матриця» (1999) та її продовженнями, які зробили його культовим героєм наукової фантастики. Пізніше актор закріпив успіх у таких картинах, як «Адвокат диявола» (1997), «Константин: Володар темряви» (2005), а також франшизі «Джон Вік» (з 2014 року), яка повернула його на вершину касових рейтингів.
Окрім акторської кар’єри, Рівз проявив себе як музикант — у 1990-ті він грав на бас-гітарі в рок-гурті Dogstar, а також займався режисурою, знявши фільм «Майстер тай-чи» (2013).
Його скромність, простота і доброзичливість до колег та прихильників давно стали предметом обговорень, а історії про його щедрість і допомогу знімальній групі перетворилися на легенди. Наприклад, після успіху «Матриці» Кіану отримав багатомільйонний гонорар, але більшу його частину — близько 70 мільйонів доларів — він передав фахівцям зі спецефектів і костюмів, вважаючи, що саме їхня робота зробила фільм культовим. Окрім того, кожному з 12-ти каскадерів він подарував по новому мотоциклу Harley-Davidson. А от четверо виконавців трюків у фільмі «Джон Вік» отримали від зірки Голлівуда годинники Rolex Submariner з подякою у вигляді гравіювання. Завдяки цим вчинкам Кіану Рівз здобув славу зірки без «зіркової хвороби».
Леннокс Льюїс (1965), британський і канадський боксер-професіонал, абсолютний чемпіон світу (1999).
Один із видатних боксерів в історії народився в Лондоні, але дитинство провів у Канаді. Саме там він почав займатися спортом і в 1988 році став олімпійським чемпіоном у суперважкій вазі та приніс країні «золото» в боксі.
У професіоналах Льюїс дебютував у 1989 році і доволі швидко опинився серед лідерів суперважкого дивізіону. У 1992 році він отримав шанс поборотися за чемпіонський пояс, а за кілька років став абсолютним чемпіоном світу (1999), перемігши Евандера Холіфілда. Льюїс став єдиним британцем в історії, кому вдалося завоювати титул абсолютного чемпіона у суперважкій вазі.
За свою кар’єру Льюїс зустрічався з такими легендарними суперниками, як Майк Тайсон, Віталій Кличко, Евандер Холіфілд та Хасім Рахман. Його бій із Тайсоном у 2002 році став одним із найочікуваніших і комерційно успішних поєдинків в історії боксу — тоді Льюїс виграв нокаутом. Останній його поєдинок відбувся у 2003 році проти Віталія Кличка, і, перемігши технічним нокаутом, Леннокс Льюїс завершив кар’єру на вершині, так і не програвши жодного титульного реваншу.
Сальма Хайєк (1966), мексикано-американська акторка, володарка премії «Еммі».
Сальма росла в Мексиці в забезпеченій родині керівника нафтової компанії та оперної співачки. Коли дівчинці було 12 років, набожні батьки відправили її до католицької школи-інтернату в Луїзіані (США), проте через бешкети та проблеми з поведінкою Сальму невдовзі відрахували, і вона повернулася до Мексики.
Після закінчення школи вона вступила до Університету Мехіко, де вивчала міжнародні відносини. Однак після випадкового кіносеансу, на якому показували фільм «Віллі Вонка і шоколадна фабрика», Сальма твердо вирішила стати акторкою й кинула навчання. Першим кроком на професійному шляху для неї стала робота в мексиканських телесеріалах. Популярність принесла головна роль у теленовелі «Тереза» (1989), яка зробила її відомою в Латинській Америці.
Читайте також. ТОП-20 найкращих привітань із минулим Днем народження
На початку 1990-х Хайєк переїхала до США, щоб будувати кар’єру в Голлівуді. Спершу їй було непросто, адже вона майже не знала англійської мови, проте швидко підтягнула знання і почала отримувати ролі в американських фільмах.
Першим помітним проектом стала її робота у стрічці «Від заходу до світанку» (1996), а справжню світову славу принесла роль художниці Фріди Кало у фільмі «Фріда» (2002), за яку акторка отримала номінацію на «Оскар». Пізніше вона знімалася у фільмах «Без крові» (2024), «Супер Майк: Останній танець» (2023), «Дім Gucci» (2021), «Охоронець дружини кілера» (2021), «Як бути латином» (2017), «Бандитки» (2006), «Одного разу в Мексиці» (2003).
3 вересня
Чарлі Шин, справжнє ім’я — Карлос Ірвін Естевес (1965), американський актор, сценарист, володар премії «Золотий глобус».
Карлос виріс в оточенні зірок Голлівуду. Його батько — Мартін Шин (справжнє ім’я — Рамон Херардо Естевес) був актором та режисером, а мати — Джанет Темплтон – акторкою та кінопродюсеркою. Пара виховувала трьох синів та доньку, які пішли стопами батьків. Тільки Карлос взяв псевдонім на прізвище батька, а два його брати і сестра знімалися під справжнім прізвищем.
Вперше на екрані хлопець з’явився у 10 років, коли разом із батьком знявся в епізоді фільму «Смерть рядового Словика». Кінематографом Карлос захопився у старших класах і знімав аматорські короткометражки разом із Шоном Пенном та Робом Лоу. За кілька тижнів до отримання атестата Карлоса Естевеса виключили зі школи за неуспішність та систематичні прогули. Тоді юнак взяв псевдонім Чарлі Шин і подався підкорювати Голлівуд. Спочатку йому давали ролі військових, підкреслюючи спортивну статуру юнака («Червоний світанок» (1984), «Взвод» (1986). Пізніше в його фільмографії з’явилися комедії, однією з найуспішніших стала стрічка «Гарячі голови!» (1991). А світову популярність акторові принесли зйомки у ситкомі «Два з половиною чоловіки» (2003-2011).
Чарлі Шин нерідко потрапляв у скандали. Так, після зйомок 8-го сезону серіалу «Два з половиною чоловіки» актора звільнили через зловживання алкоголем та наркотиками, а сценаристи просто «збили» персонажа Чарлі потягом і продовжили зйомки ситкому вже за участю іншого персонажа, якого зіграв Ештон Кутчер. Окрім того, одного разу він випадково поранив з пістолета актрису Келлі Престон, з якою був заручений. Після інциденту вона розірвала стосунки. Наразі Чарлі Шин веде здоровий спосіб життя і навіть продав особняк у Беверлі-Хіллз, де влаштовував вечірки.
4 вересня
Бейонсе, повне ім’я — Бейонсе Жизель Ноулз-Картер (1981), американська R&B-виконавиця, танцівниця, музична продюсерка, акторка та дизайнерка.
Бейонсе з дитинства займалася музикою і танцями. Впізнаваність прийшла до неї під час виступів у складі гурту Destiny’s Child, яка стала однією з найуспішніших жіночих поп-груп 1990-х і початку 2000-х. Колектив прославився хітами Say My Name, Survivor, Bootylicious, після чого співачка розпочала сольну кар’єру.
Дебютний альбом Dangerously in Love (2003) приніс Бейонсе п’ять премій «Греммі» і зробив її однією з провідних виконавиць R&B. У подальшому вона випустила такі успішні платівки, як B’Day (2006), I Am… Sasha Fierce (2008), Beyoncé (2013) і Lemonade (2016), остання з яких стала культурним феноменом завдяки поєднанню музики та візуального мистецтва.
Окрім музичної кар’єри, Бейонсе проявила себе як акторка, знявшись у фільмах «Одержимість» (2009), «Дівчата мрії» (2006), «Боротьба зі спокусами» (2003).
Ольга Харлан (1990), українська фехтувальниця (шабля), олімпійська чемпіонка, багаторазова чемпіонка світу.
Ольга народилася у Миколаєві та з раннього дитинства ходила на гурток бальних танців. Однак на початку 1990-х у батьків не вистачало фінансів, тож 9-річну дівчинку відвели на безкоштовну секцію фехтування. Першим тренером майбутньої чемпіонки став рідний дядько. Дівчинка захопилася тренуваннями настільки, що їздила до спортзалу на маршрутці в інший кінець міста. В той же час усі шкільні зошити вона розмальовувала шпагами та шаблями.
У 14 років Ольга Харлан уперше виступила на дорослому чемпіонаті Європи, де дійшла до чвертьфіналу. Через рік вона дебютувала на чемпіонатах Європи, а за три роки стала олімпійською чемпіонкою. Тоді у складі української збірної України вона виборола «золото» у Пекіні. А от у 2024 році Ольга вдруге стала олімпійською чемпіонкою у командному заліку. Окрім того, на Олімпійських іграх у Парижі вона стала бронзовою призеркою в індивідуальній першості.
Досягнення фехтувальниці надихнули лялькарів на створення Барбі-фехтувальниці. Фігурка увійшла до серії Role Models (рольові моделі), сама ж Ольга отримала особисту копію від виробників іграшки.
5 вересня
Фредді Мерк’юрі, справжнє ім‘я — Фаррух Булсара (1946-1991), британський співак, автор пісень, лідер рок-гурту «Queen».
Фаррух народився у Танзанії (Африка) в родині парсів, що сповідували вчення Зороастра. Пізніше сім‘я переїхала до передмістя Бомбея (Індія), де майбутній музикант закінчив школу, займався хокеєм, тенісом та відвідував шкільний хор. Вокальні здібності хлопця помітив директор школи, який запропонував батькам віддати Фаруха на заняття з фортепіано.
Вже тоді шкільні товариші називали хлопця Фредді. А у 12 років він разом із друзями організував рок-гурт The Hectics, з яким виступав на шкільних дискотеках. 18-річним юнаком Фредді потрапив до Лондона (Великобританія), де вступив до престижного коледжу Ілінг. Там він вивчав живопис та дизайн, а також продовжив займатися музикою та балетом. Живучи в богемному районі британської столиці, Фредді познайомився з музикантами, які згодом організували знаменитий гурт «Queen».
Фредді намалював герб колективу з літерою Q у центрі та зодіакальними знаками музикантів навколо. У 1972 році, коли колектив записував дебютний альбом, співак змінив прізвище Булсара на творчий псевдонім Мерк’юрі. А ось проривом для колективу стала Bohemian Rhapsody. Це пісня-експеримент, яка включає одразу кілька музичних жанрів: рок, баладу і оперу. Її тривалість становить майже шість хвилин, тому керівники лейблу категорично відмовлялися пускати такий довгий трек у ротацію. Проте пісня потрапила на радіо, після чого серед любителів рок-музики почався справжній бум, а популярність «Queen» почала зростати.
Читайте також. Річниці весілля від 1 до 100 років: назви, значення і подарунки для кожної дати. Частина 1
Паралельно з виступами в колективі Фреді Мерк’юрі випускав сольні альбоми. Свого часу він також записав альбом із відомою оперною дівою Монтсеррат Кабальє.
У 1986 році з’явилися чутки про смертельну хворобу Фреді Мерк’юрі. З’ясувалося, що він отримав позитивний тест на ВІЛ, проте оточення музиканта не коментувало цю інформацію. Сам виконавець посилено працював над новими альбомами The Miracle та Innuendo, а також написав хіт The Show Must Go On, який потрапив до списку «100 кращих пісень XX століття». Лише 23 листопада 1991 року з’явилася офіційна заява Меркьюрі про те, що він хворий на СНІД. Наступного дня, 24 листопада, Фредді не стало. Офіційною причиною смерті назвали бронхіальну пневмонію.
Майкл Кітон, справжнє ім’я — Майкл Джон Дуглас (1951), американський кіноактор.
Майкл виріс у сім’ї інженера-електрика та домогосподарки. Щоб уникнути плутанини з іншим знаменитим актором Майклом Дугласом, ще на початку кар’єри він узяв сценічний псевдонім «Кітон». У юності Майкл працював різноробом і навіть пробував себе у професії водія таксі, перш ніж розпочав кар’єру на телебаченні як асистент і комік.
Перший успіх він відчув завдяки телешоу та легким комедіям, проте справжня популярність прийшла до актора після участі у фільмах режисера Тіма Бертона. Кітон зіграв привида в культовому фільмі «Бітлджус» (1988), а потім став першим Бетменом у сучасній історії кіно — картини «Бетмен» (1989) і «Повернення Бетмена» (1992) зробили його суперзіркою.
Попри успіх, Кітон неодноразово відмовлявся від ролей, які згодом ставали культовими. Наприклад, він відмовився грати Джека Шепарда в серіалі «Залишитися живим» і навіть не повернувся у стрічку «Бетмен назавжди», де його замінив Вел Кілмер. Водночас Кітон неодноразово доводив свою універсальність — від комедій до серйозних драм.
У 2014 році Майкл Кітон пережив справжній «другий зліт кар’єри» завдяки фільму «Бердмен», де він зіграв актора, що намагається позбутися тіні супергеройського минулого. Ця роль принесла йому «Золотий глобус» і номінацію на «Оскар». Пізніше він знімався у стрічках «Флеш» (2023), «Морбіус» (2022), «Засновник» (2016), «У центрі уваги» (2015).
Цікаво, що попри популярність Кітон веде усамітнений спосіб життя і обожнює риболовлю. У перервах між зйомками він проводить час далі від голлівудської метушні — на власному ранчо в Монтані.
6 вересня
Ідріс Ельба (1972), британський актор, лауреат премії «Золотий глобус».
Ідріс народився й виріс у Лондоні в сім’ї мігрантів зі Сьєрра-Леоне та Гани. З раннього дитинства у хлопця помітили потяг до музики. Рідний дядько-діджей часто брав племінника на весілля, де той швидко навчився крутити вертушки. Вже в 19 років Ідріс Ельба розпочав клубну кар’єру під псевдонімом DJ Big Driis. Робота діджея не дозволяла забезпечувати сім’ю, тому Ідріс паралельно працював на заводі, займався шиномонтажем та підробляв сторожем.
Читайте також. Річниці весілля від 1 до 100 років: назви, значення і подарунки для кожної дати. Частина 2
Наприкінці 1980-х Ельба отримав грант на навчання у школі Національного музичного театру. Тут хлопець зацікавився факультативом з акторського мистецтва, що зіграло поворотну роль в його долі. Вже на початку 1990-х актор-початківець з’явився на екрані в декількох британських серіалах, серед яких «Суто англійське вбивство» та «Ще по одній».
Окрім того, актор знімався у фільмах «Лютер: Занепале сонце» (2023), «Три тисячі років бажань» (2022), «Загін самогубців: Місія навиліт» (2021), «Велика гра» (2017), «Між нами гори »(2017), «Темна вежа» (2017), «Тор» (2011), «Рок-н-рольщик» (2008).
Грег Руседскі (1973), канадський і британський тенісист українського походження.
Грег народився в Монреалі (Канада) в родині українця та англійки. У середині 1990-х він переїхав до Великої Британії, де почав виступати на корті під британським прапором. У 1997 році Руседскі досяг фіналу US Open і посів четверте місце у світовому рейтингу ATP, ставши одним із найуспішніших британських тенісистів свого покоління.
Особливу відомість Руседскі отримав завдяки потужній подачі: у 1998 році він встановив світовий рекорд — 239 км/год, що довго залишалося найкращим показником в історії тенісу. Загалом за кар’єру він здобув 15 титулів ATP і одержав понад тридцять перемог над суперниками з топ-10 рейтингу, включаючи легендарних Піта Сампраса, Андре Агассі та Бориса Беккера.
Окрім спорту, Грег Руседскі пробував себе у шоу-бізнесі. Він брав участь у телепроекті «Dancing on Ice», чим здивував прихильників, які звикли бачити його виключно на корті. Після завершення кар’єри він також працював експертом на BBC і Sky Sports та у 2007 році отримав Орден Британської імперії (OBE) за заслуги перед спортом.
7 вересня
Алекс Гарві (1988), канадський лижник, дворазовий чемпіон світу, один із найуспішніших спортсменів в історії північноамериканських лижних перегонів.
Алекс — син легендарного канадського спортсмена, який брав участь і в літніх, і в зимових Олімпіадах, П’єра Гарві. Спортивна династія допомогла йому з ранніх років увійти у світ лижних перегонів і досягти вражаючих результатів. Свого часу Гарві-молодший виступав за збірну Канади (2005-2019) і став першим чоловіком із цієї північноамериканської країни, який піднімався на найвищу сходинку п’єдесталу на чемпіонаті світу з лижних перегонів.
У його активі п’ять медалей чемпіонатів світу: золото в командному спринті (2011) і на дистанції 50 км класичним стилем (2017), срібло в класичному спринті (2015), а також бронзи у спринті (2013) і лижному дуатлоні (2015). Перемога на 50 км стала історичною — Гарві став першим лижником із Північної Америки, який виграв цю престижну гонку з 1925 року. Під час проведення Кубку світу він двічі завершував сезон на третьому місці загального заліку (2014 і 2017).
Після завершення кар’єри у 2019 році Гарві вступив на юридичний факультет Університету Лаваля і почав працювати юристом у Квебеку. При цьому спорт він повністю не покинув, а перейшов у наставництво.
8 вересня
Вадим Перельман (1963), американський кінорежисер українського походження.
Майбутній режисер народився у Києві, де й минуло його дитинство. Дитиною він захоплювався живописом і мріяв стати художником. Життя змінилося, коли у 9 років він втратив батька в автокатастрофі, а мати, залишившись без підтримки, прийняла рішення про еміграцію. Через це сім’ю позбавили роботи й навчання, однак через п’ять років їм вдалося таки отримати дозвіл на виїзд з країни та залишити СРСР. Сам режисер пізніше згадував, що перехід із «сіро-червоного» світу Радянського Союзу в Європу був для нього ніби кроком у кольорове кіно.
Першим пунктом еміграції стала Італія. Живучи під Римом, Перельман підробляв де тільки міг — від мийника посуду й продавця квітів до бармена і збирача м’ячів на гольф-полі. Мови він не знав, але компенсував це важкою працею. За два роки йому з матір’ю вдалося перебратися до Канади. Там Вадим Перельман вступив до Університету Альберти на курс історії кіно, а потім продовжив навчання в кіношколі Університету Райерсон у Торонто. А от інтерес до режисури з’явився випадково: його надихнув документальний фільм про зйомки «Скрипаля на даху».
Читайте також. Подарунок за датою народження: поради нумеролога
Шлях у кіно Перельман почав із рекламних роликів і музичних кліпів, але справжнім проривом став дебютний фільм «Дім з піску й туману» (2003). Картину номінували на три «Оскари», що було нечуваною рідкістю для дебюту. Окрім того, вона отримала визнання критиків. Серед тих, хто високо оцінив роботу молодого режисера, був Стівен Спілберг, який сказав, що це кіно міг зняти лише справжній режисер.
Пізніше Вадим Перельман зняв драму «Усе життя перед очима» (2007) з Умою Турман, на яку пішло два роки напруженої роботи. Особливе місце у його кар’єрі посіла драма «Уроки фарсі» (2020), що розповідає про виживання в концтаборі за допомогою вигаданої мови. Фільм отримав міжнародне визнання і багато нагород на фестивалях.
Пінк, справжнє ім’я — Аліша Мур (1979), американська поп-співачка.
З раннього дитинства майбутня співачка мріяла про сцену. У підлітковому віці Аліша писала вірші, а вже у 14 років вона почала виступати у клубах і в той же час взяла сценічний псевдонім Pink. Цікаво, що це прізвисько вона отримала від друзів, які охрестили дівчину на честь кіноперсонажа — містера Пінка з фільму «Скажені пси» (1992).
Під час навчання у старших класах вона почала співати у гурті «Middleground», проте колектив проіснував недовго. Тому в 16 років Пінк разом із двома подругами заснувала r&b-колектив «Choice». Копія їхньої першої пісні «Key to My Heart» потрапила до рук продюсера лейблу «LaFace Records», і той особисто прилетів подивитися на виступ дівчат, після якого підписав контракт. Невдовзі продюсер поставив Пінк перед вибором: почати сольну кар’єру або розірвати договір. Дівчина обрала перший варіант і в 2000 році випустила перший сольний трек There You Go, який одразу потрапив у десятку хітів у багатьох країнах світу. З того часу P!nk випустила вже дев’ять альбомів. У 2013 році вона з’явилася у списку найоплачуваніших музикантів за версією журналу Forbes. На той час річний дохід співачки оцінили у 32 мільйони доларів.
9 вересня
Х’ю Грант (1960), англійський кіноактор.
Зірка екрану є нащадком аристократів, тому серед його рідні чимало англійської знаті. Після закінчення школи Х’ю вирішив стати мистецтвознавцем, тому вступив до коледжу Оксфордського університету. Однак ще під час навчання він дебютував на екрані у фільмі «Привілейовані» (1982). Проривом у кар’єрі актора став фільм «Моріс» (1986), а після виходу на екрани стрічки «Чотири весілля та один похорон» (1994) Х’ю Грант став найпопулярнішим актором не лише у рідній Великобританії, а й у США. У той же час він потрапив до сотні найсексуальніших людей світу, після чого на нього посипалися пропозиції щодо роботи.
У фільмографії актора вже понад півсотні робіт. Серед кращих — «Вонка» (2023), «Операція «Фортуна»: Мистецтво перемагати» (2023), «Дістати ножі: Скляна цибулина» (2022), «Джентльмени» (2019), «Агенти А.М.К. Л.» (2015), «Хмарний атлас» (2012), «Подружжя Морган у бігах» (2009), «Американська мрія» (2006), «Реальне кохання» (2003), «Щоденник Бріджіт Джонс» (2001).
Адам Сендлер (1966), американський актор-комік, музикант, сценарист та кінопродюсер.
Адам виріс у сім’ї інженера та домогосподарки. Його батьки були нащадками єврейських емігрантів зі Східної Європи. Талант смішити людей хлопець відкрив у собі ще школярем, тому вступив до Нью-Йоркського університету на факультет драматичного мистецтва. Окрім того, він відвідував театральні курси Лі Страсберга та періодично виступав у нью-йоркських клубах у ролі коміка.
Активно зніматися Адам Сендлер розпочав у 1991 році після закінчення вишу. За актором закріпилося реноме коміка, а деякі з фільмів за його участю зібрали у прокаті понад 100 мільйонів доларів. Серед найкращих кіноробіт Адама Сендлера — фільми «Вбивство в Парижі» (2023), «Прорватися в НБА» (2022), «Безглузда шістка» (2015), «Пікселі» (2015), «Прикинься моєю дружиною» (2011), «Казки на ніч» (2008), «Клік: з пультом по життю» (2006), «50 перших поцілунків» (2004), «Великий тато» (1999), «Щасливчик Гілмор» (1996) та «Біллі Медісон» (1995).
10 вересня
Олександр Довженко (1894-1956), український письменник і кінорежисер.
Довженко народився та виріс у селі Сосниця на Чернігівщині і родині селян. Після закінчення Глухівського учительського інституту працював у Житомирі викладачем, а в роки революції та громадянської війни служив в армії. Деякий час займався дипломатичною роботою — був співробітником представництва УРСР у Варшаві та Берліні. На початку 1920-х повернувся в Україну, де працював як художник-графік і карикатурист.
У 1926 році Олександр Довженко почав працювати на Одеській кіностудії. Його першими фільмами стали «Вася-реформатор» і «Ягода кохання» (обидва — 1926), а потім стрічка «Сумка дипкур’єра» (1927). Наприкінці 1920-х режисер поставив стрічки «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930). Ці роботи принесли йому відомість і за межами СРСР.
У роки Другої світової війни Довженко був військовим кореспондентом і створював документальні фільми. Він зняв кілька картин і працював над сценарієм фільму «Україна в огні», який довгий час залишався забороненим. Основна ідея сценарію полягала в тому, що Україна опинилася полем битви і зазнала особливо тяжких втрат. Такий погляд суперечив офіційній радянській пропаганді, яка на той час прагнула показувати виключно героїзм і перемоги Червоної армії. Після війни Йосип Сталін особисто розкритикував сценарій, заявивши, що Довженко «спотворив роль радянського народу у війні» і приділив надто багато уваги стражданням українців. У результаті фільм так і не зняли, а сценарій став надбанням публіки лише у 1960-ті після смерті самого режисера.
Карл Лагерфельд (1933-2019), німецький модельєр, фотограф, колекціонер і видавець.
Один із найвідоміших представників світової індустрії моди народився й виріс у Гамбурзі (Німеччина). У 1950-ті він перебрався до столиці моди — Парижа, що стало поворотною точкою в його житті та кар’єрі. Саме там він виграв конкурс молодих дизайнерів, обійшовши багатьох конкурентів, і незабаром почав працювати у П’єра Бальмена. Лагерфельд швидко зрозумів: щоб залишитися в моді, потрібно постійно змінюватися — цей принцип він проніс через усю кар’єру.
У 1970-ті Карл створював колекції для Chloé та Fendi. Особливо гучно заявив про себе у Fendi, запропонувавши нові способи роботи з хутром, зробивши його легким і «зручним для носіння», а не виключно розкішним. А прорив у кар’єрі кутюр’є стався у 1983 році, коли він очолив модний дім Chanel. На той момент дітище прославленої Коко Шанель вважали пережитком минулого, проте Лагерфельду вдалося повернути його на вершину модного олімпу. Він зберіг класичні твідові костюми і «маленьку чорну сукню», додавши сучасність і провокацію. Лагерфельд перетворив Chanel на один із найвпливовіших і найуспішніших брендів світу.
Читайте також. Старовинні українські імена: що насправді означають імена, які ми даємо дітям
Поза подіумом Карл Лагерфельд був фігурою не менш помітною. Він сам знімав рекламні кампанії своїх колекцій, захоплювався фотографією і видавав книги. Його бібліотека налічувала понад 300 тисяч томів — він жартував, що боїться померти раніше, ніж встигне їх прочитати.
Гай Річі (1968), британський кінорежисер, сценарист, продюсер. Часто працює у жанрі кримінальної комедії.
Гай Річі належить до аристократичного сімейства, а його родовід сягає корінням ще в XIII століття. Дитинство майбутній режисер провів у старовинній садибі XVII століття, яка належала його вітчиму-баронету. У 15 років Гая Річі виключили зі спецшколи, після чого він влаштувався кур’єром на кіностудію. Мрія знімати фільми з’явилася у юнака після перегляду картини «Буч Кессіді та Санденс Кід» (1969). Річі хотів знімати яскраво та нестандартно, тому не бачив сенсу в здобутті класичної освіти.
Хлопець швидко прогресував та з позиції кур’єра виріс до режисера рекламних роликів. А у 1995 році у світ вийшов його перший фільм — 20-хвилинна короткометражка «Важка справа». Фільм сподобався другові Меттью Вону та дружині співака Стінга Труді Стайлер, які спонсорували вихід першого повнометражного фільму режисера — «Карти, гроші, два стволи» (1998). Стрічка вмить піднесла молодого режисера на вершину популярності. Після цього роботою із режисером зацікавилися вже голівудські зірки. Кажуть, що Бред Пітт буквально випросив у режисера головну роль у «Великому куші» (2000). Пізніше вийшли не менш яскраві роботи Гая Річі — «Перекладач» (2023), «Гнів людський» (2021), «Джентльмени» (2020), «Меч короля Артура» (2017), «Агенти А.М.К.Л.» (2015), «Рок-н-рольщик» (2008) та «Револьвер» (2005).
Гай Річі був двічі одружений. Першою дружиною режисера стала американська поп-діва Мадонна. Їхній шлюб протримався сім років, після чого пара вирішила розлучитися. Від цього союзу Річі має рідного сина Рокко і прийомну дитину — Девіда Банду. У 2009 році зірковий режисер познайомився з моделлю Джекі Ейнслі, у шлюбі з якою виховує сина Рафаеля та дочок Рівку та Леві.
11 вересня
О. Генрі, справжнє ім’я — Вільям Сідні Портер (1862-1910), американський письменник. Відомий серією оповідань про дрібних шахраїв, які невпинно роблять спроби вирватися зі злиднів.
Вільям залишився без матері, коли йому було лише три роки. Батько не зміг оговтатись від втрати дружини і віддав сина на виховання своїй сестрі, сам же часто випивав і намагався винайти «вічний двигун». У тітки Вільяма Портера була власна приватна початкова школа, саме вона прищеплювала майбутньому письменнику любов до літератури. Здобувши освіту, хлопець зайнявся сімейним бізнесом і, отримавши ліцензію фармацевта, влаштувався в аптеку, якою володів його дядько. При цьому хлопець виявляв творчий талант та малював портрети містян.
У 1882 році Вільяма замучив кашель, тому в супроводі лікаря він вирушив до Техасу, сподіваючись позбутися недуги при зміні клімату. Там він оселився на ранчо, де допомагав господарювати і готувати обіди, а у вільний час читав класику. Поправивши здоров’я, Портер переїхав до Остіна, де почав складати власні оповідання, а паралельно працював касиром, рахівником, креслярем і фармацевтом. Свого часу він навіть працював рахівником у банку, проте дуже скоро лічильна комісія провела аудит і звинуватила Вільяма в розтраті. Напередодні судового засідання він втік до Гондурасу, де познайомився з відомим грабіжником поїздів Аль-Дженнінгсом, а згодом навіть написав книгу про їхню дружбу.
Читайте також. Привітання з Днем народження
Після повернення до США, письменник таки отримав звинувачення у розтраті 854,08 доларів, за що його засудили до п’яти років позбавлення волі. При цьому Портер жодного дня не провів у тюремній камері, три роки ув’язнення він працював аптекарем у тюремній аптеці та жив у окремій кімнаті в лікарняному крилі. Відбуваючи покарання, Вільям написав 14 оповідань, які його друг розсилав видавцям під різними іменами, щоб ті не здогадалися, що автор перебуває у в’язниці. Одне з оповідань — «Різдвяна панчоха Діка Свистуна» — опублікували під псевдонімом О. Генрі.
У 1895 році разом із сім’єю він перебрався до Х’юстона, де писав оповідання для періодичних видань. Ідеї для творів письменник черпав під час посиденьок у лобі готелю, де знайомився та спілкувався з різними людьми. На той час заробіток письменника становив лише 25 доларів на місяць, проте неухильно зростав. Найбільш плідний творчий період у Портера почався 1902 року, коли він переїхав до Нью-Йорка. Там письменник створив 381 оповідання.
12 вересня
Еліна Світоліна (1994), українська тенісистка, колишня третя ракетка світу, призерка Олімпійських ігор (2020).
Еліна виросла в Одесі у спортивній родині. Її батьки — плавчиня та борець прищеплювали любов до спорту старшому синові Юліану. Коли хлопець підлітком ходив на тенісний корт, Еліні було лише п’ять років, але вона також забажала взяти до рук ракетку, щоби тренуватися. У результаті спортивною зіркою у сім’ї стала саме Еліна. Вона завзято тренувалася по три години на день.
Дівчинка швидко прогресувала і у 13 років у пошуках найкращих тренерів переїхала з родиною до Харкова. Серйозна спортивна біографія Світоліної розпочалася з перемоги на юніорському чемпіонаті Франції у 2010 році. За кілька років Еліна вже виступала під прапором України на Кубку Федерації, дебютувала у Відкритому чемпіонаті США, вийшла у фінал юніорського Вімблдону. З того часу вона зібрала безліч нагород на престижних змаганнях, серед яких — Олімпіада в Токіо (2020), де вона взяла «бронзу».
У 2021 році Світоліна вийшла заміж за французького тенісиста Гаеля Монфіса. Пара виховує доньку Скай, яка народилася 15 жовтня 2022 року. Перерва у спортивній кар’єрі у зв’язку з вагітністю не завадила Еліні продовжити роботу на корті, тому вже за півроку після пологів вона повернулася в спорт.
13 вересня
Роальд Даль (1916-1990), валлійський письменник.
Батьки-норвежці назвали майбутнього письменника на честь полярника Руаля Амундсена. А ось письменницький талант він успадкував від матері, яка з дитинства розповідала синові та дочкам історії про норвезьких монстрів та тролів. Вчитися в школі Далю було непросто, оскільки на той час у закритих навчальних закладах Англії панувала особлива атмосфера дідівщини, тілесних покарань та знущань. Зате завдяки високому зросту Роальд успішно займався спортом.
Закінчивши коледж в 1934 році, він поїхав на острів Ньюфаундленд (Канада) як фотограф, а потім вирушив до африканської Танзанії, де влаштувався працювати в британську нафтогазову компанію «Shell». Саме в Африці Роальд Даль написав та опублікував перше оповідання.
З початком Другої Світової війни він став військовим льотчиком, проте перший же політ у 1940 році закінчився трагічно: аварійна посадка вартувала йому зору і пробитого черепа. Даль довго відновлювався, після чого ще рік брав участь у боях над Грецією, Лівією та Сирією. На початку 1942 року льотчика комісували та перевели помічником військово-повітряного аташе у Вашингтоні, де й почалася його письменницька кар’єра. У перших оповіданнях він описував військові будні. Тоді ж створив повість про міфічних істот — гремлінів. Так виник перший твір Даля для дітей «Гремліни».
Читайте також. Свята у вересні: всі національні та важливі міжнародні події
Після закінчення війни Даль повернувся на батьківщину, де продовжив писати. Творив автор у улюбленій хатині на задньому дворі заміського будинку. Там завжди все було готове для творчості та натхнення: куля з цукеркових обгорток, улюблене крісло, в якому він писав, шість гостро заточених жовтих олівців та жовті блокноти в лінію, які доставляли зі США, оскільки літератор писав виключно в них.
У різний час Роальд Даль написав твори «Чарлі і шоколадна фабрика» (1964), «Чарлі і величезний скляний ліфт» (1972), «Денні — чемпіон світу» (1975), «ВДВ, або Великий дружній велетень» (1982), «Відьми» (1983), «Матільда» (1988). Окрім того, він створив понад два десятки сценаріїв до фільмів. Серед них — сценарій до фільму «Живеш лише двічі» за книгою Яна Флемінга.
На початку 1950-х письменник перебрався до Нью-Йорка (США), де двічі одружився і став батьком п’ятьох дітей. 1990 року письменника не стало. Цікаво, що він заповідав поховати себе за обрядом вікінгів із улюбленими предметами — киями для снукера, пляшкою бургундського, шоколадними цукерками та олівцями. У 2000 році Рональда Даля визнали «Улюбленим автором Британії», він залишив далеко позаду Джоан Роулінг та класика Вільяма Шекспіра.
Фабіо Каннаваро (1973), італійський футболіст, чемпіон світу (2006), найкращий футболіст світу 2006 року.
Фабіо ріс у багатодітній родині — у нього є старша сестра Рената та молодший брат Паоло, який також став футболістом. Дитинство Каннаваро минуло в одному з робітничих кварталів Неаполя, де вуличний футбол був головною розвагою.
Першим професійним футбольним клубом для нього стала юнацька академія «Наполі», де Каннаваро починав як хлопчик, що подає м’ячі на матчах. Одного разу він опинився на тренуванні з легендарним Дієго Марадоною і пізніше говорив, що саме тоді вирішив присвятити життя футболу. Коли Фабіо дали можливість потренуватися разом із командою, він проявив себе настільки добре, що його почали поступово залучати до дорослого складу.
У 1992 році Каннаваро дебютував за «Наполі» у Серії А. Але справжній розквіт припав на роки у «Пармі» (1995-2002), де він став одним із найкращих захисників Європи. Його вважали «низькорослим» для класичного центрального захисника (зріст 176 см), проте неймовірний стрибок, фізика та вміння читати гру зробили його майже непрохідним в обороні. У складі «Парми» він виграв Кубок УЄФА і два Кубки Італії.
Далі були «Інтер», «Ювентус» і мадридський «Реал». Піком його кар’єри став чемпіонат світу 2006 року: у Німеччині Каннаваро вивів збірну Італії з капітанською пов’язкою і став символом її перемоги. Саме тоді вболівальники дали йому прізвисько «Берлінська стіна». У тому ж році він отримав «Золотого м’яча», ставши лише четвертим захисником в історії, удостоєним цієї нагороди.
Після завершення кар’єри Каннаваро займався тренерською роботою в Китаї, Саудівській Аравії та Італії, а також керував збірною Китаю.
14 вересня
Емі Уайнгаус (1983–2011), британська співачка, авторка пісень.
Емі виросла в сім’ї євреїв, її мати працювала фармацевткою, а батько — таксистом. Тато-меломан зібрав удома колекцію джазових платівок, якими дівчинка заслуховувалася у дитинстві. Окрім того, в її роду було кілька музикантів, серед яких бабуся — колишня соул- та джаз-співачка, тому не дивно, що Емі також вирішила підкорити сцену.
Свого часу Уайнгаус навчалася у кількох престижних школах мистецтв, де заробила славу важкої дитини. Педагоги не могли впоратися з дівчинкою, що постійно співала. З другої школи її взагалі відрахували за поведінку. У 13 років Емі подарували першу гітару, в той же час вона почала писати власні пісні, а згодом виступала з кількома місцевими гуртами та записувала перші демоверсії своїх композицій. Якось екс-бойфренд дівчини відправив касету з її записами менеджеру продюсерського центру Island/Universal, після чого Емі отримала контракт і у 2000 році розпочала професійну кар’єру.
За три роки — у 19-ть — вона випустила дебютний альбом Frank, який за рік став платиновим (це означає, що його послухали більше 1 мільйона разів). Натомість талановита співачка оселилася на сторінках жовтої преси. Приводами для висвітлення стали алкоголь, наркотики, жорсткі жарти та різкі висловлювання, образи преси та слухачів. Однак, це не заважало Емі створювати хіти, і в 2006 році вийшов другий альбом Back to Black, який став п’ятиразово платиновим. А сингл із платівки — Rehab — отримав престижну музичну нагороду Ivor Novello та отримав звання найкращої сучасної пісні.
Емі отримувала музичні нагороди, але все частіше потрапляла у світську хроніку завдяки зірваним через алкоголь концертам. Вона кілька разів проходила реабілітацію у клініці, але так і не змогла позбутися згубної звички. У липні 2011 року зірка померла. Тіло Емі виявили у її лондонських апартаментах. Експертиза показала, що рівень алкоголю в організмі співачки вп’ятеро перевищував норму, сумісну з людським життям.
15 вересня
Том Харді (1977), британський актор, продюсер, сценарист.
Зірка екрану виріс у творчій родині та з раннього дитинства мріяв про акторську кар’єру. Його батько був успішним сценаристом комедій, а мати — художницею. Сам Том не вирізнявся зразковою поведінкою, через пристрасть до алкоголю та наркотиків його відрахували з приватної школи-інтернату, а підлітком хлопця ловили на викраденні авто та крадіжках. Парадоксально, що думка спробувати заборонені речовини спала Томові після візиту до школи поліцейського, який розповідав дітям про згубні наслідки вживання алкоголю та наркотичних препаратів. Позбутися залежності актору вдалося після реабілітації в клініці.
Мріючи про акторську кар’єру, Том Харді брав участь у шкільних театральних постановках, кілька років відвідував театральну школу в Річмонді та школу при Лондонському драматичному театрі. Здобути повну акторську освіту він так і не зміг. Справа в тому, що отримавши пропозицію зіграти в серіалі «Брати по зброї» (2001), Том вирішив, що настав час від теорії переходити до практики і з головою поринув у роботу. Том Харді любить втілювати на екрані образи поганих хлопців. Нині у його фільмографії — понад 60 стрічок. Серед найкращих — «Байкери» (2023), «Веном» (2018), «Дюнкерк» (2017), «Легенда» (2015), «Той, що вижив» (2015), «Божевільний Макс: Дорога люті» (2015), «Темний лицар: Відродження легенди» (2012), «Воїн» (2011), «Шпигун, вийди геть!» (2011), «Початок» (2010), «Рок-н-рольщик» (2008), а також серіал «Гострі козирки» (2014-2022).
Гаррі, герцог Сассекський, повне ім’я — Генрі Чарльз Альберт Девід (1984), молодший син короля Чарльза III та його першої дружини принцеси Діани.
Один зі спадкоємців британської корони від народження опинився в центрі уваги світової преси, а трагічна загибель матері у 1997 році зробила його однією з найобговорюваніших постатей британської королівської родини.
Гаррі навчався у престижних школах, а після закінчення коледжу вступив на військову службу. Він служив в армії Великої Британії понад десять років, двічі відправлявся в Афганістан, де виконував бойові завдання у складі армії. Гаррі дослужився до звання капітана і здобув репутацію не лише члена королівської родини, а й офіцера, який особисто брав участь в операціях. Пізніше він активно займався питаннями підтримки ветеранів і заснував змагання Invictus Games для поранених військових.
У 2018 році Гаррі одружився з американською актрисою Меган Маркл, і цей шлюб став однією з найобговорюваніших подій десятиліття. Трансляцію їхнього весілля дивилися сотні мільйонів людей у всьому світі. Однак стосунки подружжя з британською монархією з часом ускладнилися: у 2020 році вони офіційно відмовилися від виконання королівських обов’язків і переїхали до США. Відтоді Гаррі та Меган ведуть незалежне життя, займаються медійними проектами, благодійністю та співпрацюють із великими компаніями, зокрема Netflix та Spotify. Окрім того, Гаррі став автором автобіографічної книги «Запасний» (Spare), яка викликала великий суспільний резонанс і нові обговорення всередині королівської родини.
Цікаво, що Гаррі став першим британським принцом за 250 років, який одружився з американкою.
Читайте продовження матеріалу «Зіркові іменинники: хто народився у вересні. Частина 2».
