Зіркові іменинники: хто народився у вересні. Частина 2
У другій половині вересня День народження святкують українські футболісти Андрій Шевченко та Євген Коноплянка. Окрім того, в цей період народились найбагатший маг світу Девід Копперфілд, письменники Джорж Мартін, Стівена Кінг та Бредерік Бегбедер, а також актори Том Фелтон, Віл Сміт, Дженна Марі Ортега та Гвінет Пелтроу.
Читайте початок матеріалу Зіркові іменинники: хто народився у вересні. Частина 1
16 вересня
Міккі Рурк, справжнє ім’я — Філіп Андре Рурк (1952), американський кіноактор.
Ще в дитинстві Філіп Андре отримав прізвисько Мікі від батька, який був фанатом бейсболіста Міккі Ментла. У юності Рурк серйозно займався боксом, а от у школі навчався геть погано. Після закінчення школи хлопець потрапив у погану компанію і свого часу навіть продавав наркотики. Проте потрапивши у серйозну перестрілку, Мікі назавжди зав’язав з нелегальним бізнесом, позичив у сестри грошей, щоб навчатися акторській майстерності в Нью-Йорку. Там Мікі Рурку вдалося вступити до знаменитої Акторської студії Лі Страсберга, яку закінчили багато американських кінозірок.
Першою успішною роботою актора став фільм «Бійцівська рибка» (1983), а ось справжньою зіркою його зробила стрічка «Дев’ять із половиною тижнів» (1986), після якої 34-річний актор отримав статус секс-символу. До початку 1990-х він був одним із високооплачуваних акторів Голлівуду, але не зумів впоратися з тягарем слави. Мікі вів розгульний спосіб життя, зловживав алкоголем та підсів на наркотики. Окрім акторства, Міккі Рурк виступав у рингу та на початку 1990-х провів вісім боїв на професійному рингу, у шести з яких здобув перемогу. Через отримані у боях травми, акторові довелося зробити пластичні операції. На жаль, операції виявилися неуспішними і остаточно знівечили обличчя актора.
Здавалося, що його голлівудську кар’єру закінчено, проте Рурку вдалося взяти себе в руки і в 2008 році він повернувся на великий екран, зігравши головну роль у фільмі «Рестлер». Пізніше він знімався у фільмах «Залізна людина 2» (2010), «Тринадцять» (2010), «Кур’єр» (2011), «Мрець із Тумстоуна» (2013).
Девід Копперфілд, справжнє ім’я — Девід Сет Коткін (1956), американський фокусник-ілюзіоніст.
Девід виріс у США в сім’ї єврейських емігрантів (його мати народилася в Єрусалимі, а родина батька перебралася до Штатів з української Одеси). Цікавитись фокусами він почав ще школярем: у 10 років Девід почав вивчати фокуси, а в 12 років став наймолодшим членом Американського товариства ілюзіоністів. Паралельно він захоплювався музикою і навіть навчався грати на кларнеті, але саме сцена і магія стали його справжнім покликанням.
У 16 років Коткін викладав курс магії в Нью-Йоркському університеті, а згодом узяв собі сценічний псевдонім Девід Копперфілд — за ім’ям знаменитого героя Діккенса з однойменного роману, — до цього він виступав під псевдонімом Давіно. Першу відомість він здобув наприкінці 1970-х завдяки телешоу, де демонстрував ілюзії, що не мали аналогів за масштабом і постановкою. Девід швидко вирізнився серед інших ілюзіоністів тим, що перетворював класичний фокус на театральне дійство.
Читайте також. Красиві тости до Дня народження
Світову славу Копперфілду принесли його неймовірні ілюзії, серед яких: проходження крізь Велику китайську стіну, «зникнення» статуї Свободи, втеча з Алькатраса і падіння з Ніагарського водоспаду. Ці номери транслювали по телебаченню і збирали багатомільйонну аудиторію. Ілюзіоніст ретельно зберігав секрети своїх трюків, а його шоу ставали повноцінними виставами з музикою, декораціями та драматургією.
Девід Копперфілд не знижує обертів: і досі відомий фокусник щодня влаштовує вистави в одному з готелів Лас-Вегаса. Його ім’я внесено до Книги рекордів Гіннеса як найприбутковішого мага сучасності. У 2018 році журнал Forbes включив Копперфілда до списку найбагатших знаменитостей світу, оцінивши його статки у 875 мільйонів доларів. Його володіння включають приватні острови на Багамах і колекцію магічних артефактів.
17 вересня
Брайан Сінгер (1965), американський кінорежисер, продюсер та сценарист.
Майбутній режисер виріс у прийомній єврейській сім’ї, оскільки ще в дитинстві залишився без біологічних батьків за нез’ясованих обставин. Прийомні батьки Брайана зазначали, що їхній син має творчі нахили. З дитинства він мріяв про роботу в кіно, а подорослішавши, здобув професійну режисерську освіту.
Дебют режисера відбувся у 1988 році, коли він зняв першу короткометражку «У лігвищі лева». Пізніше була повнометражна робота «Громадський доступ» (1993), за яку Сінгер отримав Великий приз журі на фестивалі «Санденс». Через два роки постановник презентував стрічку «Звичайні підозрювані» (1995), яка завоювала «Оскар» і піднесла режисера-початківця на кінематографічний олімп.
Пізніше Брайан Сінгер зняв серію фільмів «Люди Ікс», а також «Операція Валькірія» (2008) та «Богемська рапсодія» (2018).
18 вересня
Джеймс Гандольфіні (1961-2013), американський актор. Найбільшу відомість отримав за роль Тоні Сопрано — голови мафіозної «родини» у серіалі «Клан Сопрано».
Майбутній екранний мафіозі виріс у США в сім’ї вихідців з Італії: його батько працював каменярем і доглядачем школи, а мати — кухаркою в шкільній їдальні. У юності Гандольфіні захоплювався спортом, але після закінчення університету вирішив спробувати себе в акторській професії. Перші ролі він отримав на Бродвеї та в кіно на початку 1990-х. Першою помітною роботою став фільм «Справжнє кохання» (1993), де він виконав роль харизматичного і жорстокого кілера.
А от світова популярність прийшла до Джеймса Гандольфіні з образом Тоні Сопрано — голови мафіозної родини з Нью-Джерсі, який одночасно був безжальним босом і людиною з глибоко особистими проблемами. Роль, яку актор майстерно виконував вісім років, принесла йому три премії «Еммі» і зробила символом «золотої ери серіалів».
Окрім того, у доробку Джеймса Гандольфіні десятки фільмів, серед яких «Брудні гроші» (2014), «Досить слів» (2013), «Пограбування казино» (2012), «Ласкаво просимо до Райлі» (2010), «Вся королівська рать» (2006), «Пережити Різдво» (2004).
Бернар Вербер (1961), французький письменник та філософ.
Складати цікаві історії Бернар почав у ранньому дитинстві. У сім років він описав подорож блохи людським тілом, а у вісім склав «Чарівний замок» про старовинну будівлю, яка пожирала відвідувачів. Окрім того, в юності він захоплювався малюванням, тому під час навчання в ліцеї Вербер входив до редакції газети «Ейфорія», де почав писати сценарії для коміксів, один із яких згодом виріс у роман «Мурахи». Хлопець весь час складав оповідання, сюжети для яких шукав у судах його рідного міста — Тулузи.
У 1982 році Бернар став слухачем Вищої школи журналістів у Парижі, а за рік отримав премію «Найкращий молодий репортер» за серію статей про африканських мурах. Також він закінчив курси криміналістики та сценарної майстерності й сім років пропрацював науковим оглядачем у журналі Le Nouvel Observateur.
Читайте також. Свята вересня: що відзначають на початку осені
Перший роман Бернара Вербера — «Мурахи» — побачив світ у 1991 році. З того часу письменник щодня проводить за роботою не менше 4,5 години. Усі його романи об’єднують у дилогії чи трилогії. Серед найбільш відомих романів — «Танатонавти» (1994), «Батько наших батьків» (1998), «Імперія ангелів» (2000), «Таємниця богів» (2007), «Шостий сон» (2015), «Скринька Пандори» (2018), «Пророцтво про бджіл» (2021).
19 вересня
Юлія Джима (1990), українська біатлоністка, олімпійська чемпіонка (2014).
Майбутня спортсменка народилася в Києві у спортивній родині. Її батько був професійним біатлоністом і у 1994 році виступав на Олімпіаді в норвезькому Ліллехаммері, мама Юлії також в молодості займалася цим видом спорту. Цікаво, що у дитинстві Юля не дуже цікавилася спортом, проте мама наполягла на тренуваннях, оскільки дівчина багато часу проводила сидячи за малюванням.
Першим наставником юної спортсменки став батько. У юнацькій секції біатлону дівчина швидко почала досягати успіхів. А на своїй першій дорослій естафеті на чемпіонаті Європи в Італії у 2011 році Джима взяла «золото». За рік спортсменка увійшла до збірної України. З того часу вона тричі ставала призеркою чемпіонатів світу, була переможницею Кубка світу, п’ятиразовою чемпіонкою Європи, а також олімпійською чемпіонкою 2014 року в естафеті.
Не дивлячись на спортивні здобутки, Джима продовжила займатися малюванням і навіть здобула срібну медаль на олімпіаді з малювання. Юлії дуже подобається малювати портрети, вона має вже цілу колекцію картин, які мріє показати на персональній виставці.
20 вересня
Софі Лорен, справжнє ім’я — Софія Віллані Шиколоне (1934), італійська кіноактриса і співачка, володарка «Оскара» та п’яти премій «Золотий глобус».
Дитинство італійської кінодіви минуло в бідних кварталах Поццуолі під Неаполем. У роки Другої світової війни сім’я жила впроголодь, а сама майбутня актриса отримала поранення під час бомбардування, і шрам на підборідді залишився з нею на все життя.
Після завершення війни завдяки матері струнка Софі, яку прозвали жердинкою за високий зріст і худорлявість, почала кар’єру моделі. Сім’ї бракувало грошей на вбрання для конкурсів краси, тому одного разу бабуся пошила їй сукню з рожевих фіранок, а мати пофарбувала туфлі білою фарбою, щоб Софія вийшла на подіум. Попри просте вбрання, юна модель зуміла вирізнитися серед конкурсанток і привернула увагу людей із кіноіндустрії. Пізніше сім’я перебралася до Рима, де вона вирішила спробувати пробитися в кіно.
Читайте також. ТОП-20 найкращих привітань із минулим Днем народження
Спочатку вона знімалася під ім’ям Софія Лаццаро, але продюсери запропонували змінити сценічний псевдонім на «Софі Лорен». Уже на початку 1950-х вона отримала свої перші ролі — у фільмах «Камо грядеши?» (1951), «Мільйонерка з Мілана» (1951), «Дві ночі з Клеопатрою» (1953), «Злидні й шляхетність» (1954). Харизма та яскрава зовнішність допомогли їй швидко завоювати увагу режисерів і глядачів.
Справжній світовий успіх прийшов у 1960 році з фільмом Вітторіо Де Сіка «Чочара», за який Лорен отримала премію «Оскар» — вперше в історії нагороду за найкращу жіночу роль присудили актрисі, що зіграла не англійською мовою. Надалі вона активно знімалася як в Італії, так і в Голлівуді, працюючи з такими майстрами, як Чарльз Чаплін, Сідні Люмет і Джордж Кьюкор.
За кар’єру Софі Лорен отримала безліч нагород, серед яких сім «Золотих глобусів» і почесний «Оскар» за внесок у кіномистецтво (1991).
Джордж Мартін (1948), американський письменник-фантаст, сценарист та продюсер.
Письменник виріс у багатодітній небагатій родині простого портового вантажника. Батько Джорджа — нащадок італійських та німецьких емігрантів, а мати походила зі знатного роду ірландських вельмож.
Джордж з дитинства любив читати, а в школі від нудьги почав писати розповіді про монстрів, які продавав за копійки своїм товаришам. У 17 років, натхненний коміксами про пригоди супергероїв від Marvel Comics, Джордж Мартін написав розповідь Powerman vs. Blue Barrier. За цей твір Мартін отримав свою першу нагороду — премію Alley Awards.
Після закінчення школи він вивчав журналістику в Північно-Західному університеті. Не знайшовши роботи за спеціальністю, у 1978 році він почав викладати англійську мову в Університеті Кларка. Через кілька років письменник перебрався до Голлівуду, де писав сценарії, а також працював редактором та продюсером.
У 1971 році у Джорджа відбувся дебют у справжньому журналі: Galaxy Science Fiction надрукував його розповідь «Герой». Цікаво, що до цього твір молодого Джорджа «Додатковий фактор безпеки» отримував відмову редакторів рекордних 42 рази. У 1976 році вийшла дебютна збірка оповідань Джорджа Мартіна «Пісня про Лію», яка отримала літературну нагороду «Локус». Пізніше він випустив кілька збірок із розповідями, проте визнання широкої аудиторії Мартіну приніс цикл «Пісня льоду та полум’я». Серія стала настільки популярною, що була перекладена 45 мовами світу, а загальний продаж до квітня 2015 року перевищив 60 мільйонів екземплярів.
Читайте также. Про що «розкаже» букет: значення квітів та таємні послання
Цікаво, що спочатку серія книг «Пісня льоду та полум’я», над якою письменник почав працювати в 1991 році, замислювалася як трилогія, але поступово томів побільшало: «Гра престолів» (1996), «Битва королів» (1998), «Буря мечів» (2000), «Бенкет стерв’ятників» (2005) та «Танець з драконами» (2011). Письменник досі працює над продовженням твору — шостою книгою серії «Вітри зими», на яку шанувальники чекають з 2017 року. Незважаючи на те, що письменник не закінчив твір, у 2011 році на екрани вийшов телесеріал «Гра престолів» (2011-2019), сценаристи якого вигадали власну кінцівку захоплюючої історії.
21 вересня
Стівен Кінг (1947), американський письменник, фантаст та містик, «король жахів».
Знаменитий американський фантаст почав писати перші оповідання ще у сім років. Зрідка його твори публікували в журналах, проте скромних гонорарів не вистачало, щоб утримувати сім’ю, і Стівен влаштувався працювати в пральню. Восени 1971 року Стівен Кінг пішов працювати вчителем англійської мови в одній зі шкіл Хемпдена в штаті Мен. Він продовжував писати, але поступово втрачав упевненість у своїх літературних здібностях.
Справа в тому, що в цей час він працював над першим романом «Керрі», який видавці відмовлялися публікувати 30 разів. Після останньої невдачі, письменник-початківець викинув рукопис у відро для сміття. Там її виявила дружина Кінга Табіта Спрус, яка вмовила його зробити ще одну спробу. Стівен піддався вмовлянням і відправив рукопис у 31-те за рахунком видавництво. Компанія «Doubleday» погодилася випустити роман та надала автору аванс у 2500 доларів. Пізніше авторські права на твір продали більшому видавництву NAL за 400 тисяч доларів. Половину суми отримав Стівен Кінг.
Після цього Стівен Кінг написав безліч романів, які зараз стоять у бібліотеці кожного любителя хорорів. Його роботи ставали сценаріями для голлівудських фільмів. Так, режисери екранізували романи «Рита Хейуорт» та «Втеча із Шоушенка», «Зелена миля», «Сяйво», «Воно», «Кері», «Таємне вікно» та багато інших.
Фредерік Бегбедер (1965), французький письменник-прозаїк, публіцист, літературний критик.
Фредерік виріс у заможній сім’ї: батько був професійним рекрутером, а мати перекладала французькою дамські романи. Отримавши освіту в Інституті політичних досліджень у Парижі, Бегбедер зробив перші кроки в кар’єрі як рекламіст, що пізніше стало основою для його знаменитого роману «99 франків» (2000). У книзі він описав зворотний бік рекламного бізнесу, а різка сатира призвела до його звільнення з роботи. Роман же став бестселером і був екранізований.
Пізніше Бегбедер написав низку інших популярних книг, серед яких «Кохання живе три роки» (1997) та автобіографічний твір «Французький роман» (2009), за який він отримав Гонкурівську премію. У його текстах часто переплітаються особисті спогади, філософські роздуми та критика сучасного суспільства.
Окрім літератури, Бегбедер проявив себе як літературний критик, телеведучий і сценарист. Він вів програми на французькому телебаченні, а також був редактором журналів. У 2002 році Фредерік Бегбедер заснував літературну премію «Флор», яку вручали молодим авторам.
22 вересня
Том Фелтон (1987), британський актор кіно, телебачення та озвучування, співак, гітарист.
Том виріс у багатодітній родині та став четвертою дитиною батьків. На екран хлопчик потрапив завдяки знайомій батьків, яка помітила в ньому талант та порадила відвести на кастинг. На початку кар’єри Том Фелтон знімався у рекламних роликах, а у 10 років отримав першу роль у фільмі. Це була картина «Злодюжки» (1997), в якій юний актор зіграв одного з головних героїв — Пігріна Клока, молодшого члена сімейства «злодюжок». Пізніше він знімався в серіалах «Найгірша відьма» (1998-2001) та «Електронні жучки» (1995-1998), а в 1999 році з’явився у високобюджетному фільмі «Анна та король» (1999).
Однак слава прийшла до нього в 2001 після виходу фільму «Гаррі Поттер і філософський камінь» (2001), де він зіграв Драко Малфоя. Цікаво, що на прослуховуванні Том чесно заявив продюсерам, що не читав жодної книги про Гаррі Поттера. Надалі він так і не прочитав творів Джоан К. Роулінг, що не завадило йому блискуче втілити опонента Гаррі Поттера на екрані. Для ролі Тому Фелтону довелося стати блондином, крім того, він багато працював над мімікою, щоб досягти особливого зневажливого виразу обличчя. За вісім фільмів кінофраншизи Том заробив близько 30 мільйонів доларів.
23 вересня
Маргарита Ніколаєва (1935-1993), українська гімнастка, дворазова олімпійська чемпіонка.
До гімнастичного гуртка в Одесі Маргарита записалася у 13 років, а за рік перейшла до спортшколи. Цікаво, що її не хотіли туди приймати, вважаючи, що починати займатися професійним спортом у такому віці вже пізно. Через високий ріст їй пропонували вибрати легку атлетику. Дівчинка спочатку пішла, але за 10 днів повернулася з твердим наміром стати саме гімнасткою, і тренери здалися. Завдяки завзятості через два роки юна спортсменка тренувалася вже за програмою професіоналів.
Читайте також. Подарунок за датою народження: поради нумеролога
У 15 років вона виграла чемпіонат України серед школярів та збирала перемоги як гриби, завдяки чому швидко увійшла до збірної СРСР. Рита швидко переросла тренера, тож почала тренуватися самостійно, впроваджуючи у програму нові елементи. У 1956 році вона мала їхати на Олімпіаду в Мельбурні (Австралія), проте тоді 22-річна одеситка дізналася про вагітність, тому підкорення п’єдесталу довелося відкласти. Через чотири роки Маргарита Ніколаєва поїхала на Олімпіаду до Риму, де виграла «золото» у команді та коронному опорному стрибку, ставши першою жінкою, яка здала його «вліт». Окрім того, вона першою показала стійку на одній руці на колоді.
Взяти участь у наступних Олімпійських іграх спортсменці завадив апендицит, тому у 31 році вона завершила спортивну кар’єру та перейшла на тренерську позицію.
Ромі Шнайдер, ім’я при народженні — Розмарі Магдалена Альбах (1938-1982), німецько-французька кіноактриса, зірка австрійського, німецького та французького кіно. Є однією із найвідоміших німецьких актрис XX століття.
Розмарі народилася у творчій родині. Її мати була зіркою німецького кінематографа, а батько походив з акторської династії. Через щільний графік батьків, вихованням дівчинки займалися спочатку бабуся з дідусем, а потім черниці, оскільки дівчинка навчалася в інтернаті при жіночому монастирі поблизу Зальцбурга.
Ромі дуже подобалася сцена. А ось на екрани вона потрапила завдяки протекції матері. Справа в тому, що, отримавши пропозицію зіграти головну роль у мелодрамі «Коли цвіте білий бузок» (1953), мати попросила режисера спробувати на роль кіношної доньки Ромі. Той погодився і у 14 років Ромі дебютувала на екрані. Через два роки мати вже опинилася в тіні приголомшливої слави власної дочки.
Світова популярність прийшла до Ромі Шнайдер, коли їй виповнилося 16. Вона знялася в історичній картині «Сіссі» (1955) про юність імператриці Єлизавети Баварської. Фільм мав гучний успіх, тому на екрани вийшло ще дві стрічки-продовження. У результаті за два роки трилогію переглянуло 6 мільйонів людей.
Через три роки на знімальному майданчику Ромі познайомилася з французьким актором Аленом Делоном. Між ними спалахнув роман і актриса перебралася до Франції. Там згодом актриса познайомилася з режисером Лукіно Вісконті та модельєркою Коко Шанель, після чого розпочався новий виток у її творчій біографії. У фільмографії актриси десятки стрічок, серед яких — «Привид кохання» (1981), «Світло жінки» (1979), «Божевільний баран» (1974), «Басейн» (1969), «Боккаччо-70» (1961), «Прекрасна брехня» (1959).
24 вересня
Джим Хенсон (1936-1990), американський лялькар, актор, режисер, сценарист, продюсер, творець «Маппет-шоу».
На екран Джим потрапив ще під час навчання у школі. Тоді він працював у дитячій ранковій програмі на місцевому телебаченні, щоб заробити трохи кишенькових грошей. Вступивши до університету Мериленда, Хенсон обрав основною дисципліною мистецтво та записався на курси рукоділля та шиття. Саме там він відкрив для себе, що ляльки-черевомовники можуть бути не тільки пластиковими та дерев’яними, а й м’якими. У перший же рік навчання Джим потрапив у лялькове скетч-шоу «Сем та його друзі». Там він створив из зеленого жіночого пальта жабку на ім’я Керміт, завдяки якому прохідне п’ятихвилинне скетч-шоу стало одним з найпопулярніших в країні, а сам творець впевнено йшов до слави.
У 1963 році Джим Хенсон заснував корпорацію «Маппет», яка створювала рекламні ролики та експериментальні фільми. Один із фільмів, створений у ті роки — «Уламок часу» — було номіновано на «Оскара» у 1966 році. Свого часу Джим Хенсон & Co брали участь у створенні програм «Вулиця Сезам» та «Суботнього вечора у прямому ефірі». За кілька років в ефір вийшла його власна програма «Маппет-шоу», а потім і фільм «Маппети».
25 вересня
Вілл Сміт (1968), американський кіноактор, режисер та хіп-хоп-виконавець, володар «Оскара», лауреат премій «Греммі» та «Сезар».
Зірка екрану виріс у сім’ї вчительки та військовослужбовця ВПС США. Кар’єру Вілл розпочинав як музикант: він був учасником популярного наприкінці 1980-х хіп-хоп дуету DJ Jazzy Jeff & the Fresh Prince. А на екрани Сміт потрапив у 1990 році, коли вийшов серіал «Принц з Беверлі-Хіллз» (1990-1996). Проект тривав шість років і перетворив репера на кінозірку.
Пізніше він знімався у фільмах «Погані хлопці до кінця» (2024), «Звільнення» (2022), «Король Річард» (2021), «Аладдін» (2019), «Примарна краса» (2016), «Хенкок» (2009), «Метод Хітча» (2008), «Дикий, дикий захід» (1999), «Люди в чорному» (1997).
У 2008 році Вілл Сміт очолив список найоплачуваніших акторів Голлівуду за версією журналу Forbes. Того року він заробив 80 мільйонів доларів. Вілл Сміт став першим актором в історії Голлівуду, чиї вісім картин поспіль зібрали у прокаті понад 100 мільйонів доларів кожен.
Кетрін Зета-Джонс (1969), британська та американська актриса, володарка премій «Оскар» та BAFTA.
Коли майбутня зірка екрану була ще дитиною, її батьки виграли в лотерею 100 тисяч фунтів стерлінгів. Завдяки цьому, сім’я, яка жила небагато, змогла поліпшити житлові умови, відкрити власний бізнес і дати дітям хорошу освіту. У п’ять років Кетрін почала відвідувати танцювальний клас, за два роки зайнялася драматичним мистецтвом, а вже в дев’ять років виступала в масовці мюзиклу «Енні» в одному з театрів Вест-Енду.
До 15 років дівчина вирішила серйозно зайнятися акторською кар’єрою, залишила школу і вирушила підкорювати Лондон. Кілька років вона бігала між різними кастингами, ледве встигаючи змінювати вбрання. Проте наполегливість Кетрін принесла плоди: у п’єсі «42 вулиця» юну актрису з другого складу перевели в основний, де вона справила враження на продюсера, який запропонував грати в п’єсі наступні два роки.
Читайте також. Тварина в подарунок: як обрати друга для дитини
Кінодебют Кетрін Зета-Джонс відбувся у фільмі «1001 ніч» (1990), де вона зіграла оповідачку казок Шахерезаду. Критики буквально розгромили картину, проте звернули увагу на молоду актрису, після чого на неї посипалися вигідні пропозиції. У фільмографії актриси налічується понад сорок фільмів та серіалів. Серед кращих робіт — серіали «Скарби Нації: на краю історії» (2022-2023), «Уенздей» (2022), «Хроніки молодого Індіани Джонса» (1993), а також фільми «Побічний ефект» (2013), «Смак життя» (2007), «Термінал» (2004), «Дванадцять друзів Оушена» (2004), «Чикаго» (2002), «Трафік» (2000) та «Маска Зорро» (1998).
26 вересня
Серена Вільямс (1981), американська тенісистка, 4-разова олімпійська чемпіонка, багаторазова переможниця турнірів Великого шолома.
Серена виросла в сім’ї власника охоронної фірми та медсестри. Незадовго до появи доньок батько побачив по телевізору виступ тенісистки Вірджинії Рузічі на чемпіонаті Франції. У сюжеті озвучили суму виграшу, яка перевищувала річний прибуток Вільямсів. Тоді чоловік загорівся ідеєю побудувати для Вінус та Серени спортивну кар’єру і вже у три роки привів Серену на корт.
Він став для дівчат першим тренером і в 1990 році домігся того, щоб їх зарахували до тенісної академії у Флориді. Він продумав і чудову піар-кампанію для дочок. Забороняючи виступати в юніорських змаганнях, він готував їх до дорослих турнірів і завжди представляв як майбутніх чемпіонок. Така реклама принесла плоди і за сестрами почали стежити багато журналістів.
Читайте також. Конструктор у подарунок: ТОП-10 найбільших наборів Lego
У 1997 році, коли Вільямс займала лише 304-й рядок у тенісному рейтингу, вона зуміла обіграти найсильнішу тенісистку того часу Моніку Селеш. А після перемоги над Марі П’єрс, юна тенісистка увійшла до сотні найкращих ракеток світу та стала постійною учасницею турнірів WTA. Лідерство Серени на турнірах високого рівня стало звичною практикою. Разом із сестрою вона тричі домагалася олімпійського «золота» та стала чемпіонкою в особистому заліку.
У кар’єрі Серени Вільямс були не лише перемоги, але також прикрі поразки, травми та допінговий скандал, з якого їй вдалося вийти без втрати репутації. У 2022 році спортсменка заявила про завершення професійної кар’єри. Крім корту, Серена досягла успіху у створенні вбрання, ставши дизайнеркою бренду одягу Aneres.
27 вересня
Гвінет Пелтроу (1972), американська кіноактриса і підприємниця.
Гвінет зростала у кінематографічній родині, її батько був режисером і продюсером, а мати — актрисою, володаркою премії «Тоні». Не дивно, що вона вирішила продовжити сімейну династію. Перші помітні ролі Пелтроу отримала на початку 1990-х, але успіх прийшов до неї після виходу на екрани фільму «Закоханий Шекспір» (1998), за який вона отримала «Оскар» і «Золотий глобус».
Відтоді актриса часто отримувала пропозиції нових ролей і знялася в десятках фільмів. Серед них: «Мордекай» (2015), «Дякую за обмін» (2012), «Месники» (2012), «Зараження» (2011), «Залізна людина» (2008), «Кохання та інші катастрофи» (2006), «Одержимість» (2002), «Ідеальне вбивство» (1998).
Окрім кіно, Гвінет активно розвиває бізнес. У 2008 році вона заснувала лайфстайл-компанію Goop, яка починалася як розсилка з порадами, а перетворилася на великий бренд із власними магазинами, журналом та онлайн-платформою. Діяльність Goop викликає багато обговорень через неоднозначні рекомендації та нетрадиційні практики, але проект зробив Пелтроу впливовою фігурою у сфері здорового способу життя.
Дженна Марі Ортега (2002), американська актриса.
Дженна виросла у звичайній багатодітній сім’ї, де окрім неї батьки виховували ще п’ятьох дітей. Дівчинка з раннього дитинства цікавилася кіно і вже у вісім років завдяки підтримці матері та агентів стала активно ходити на кастинги та брати участь у зйомках. Через щільний графік Дженна пропустила шкільне життя, а вчитися їй доводилося уривками.
У кіно Ортега дебютувала у 2012 році, зігравши в епізоді серіалу «Роб». Пізніше невелику роль виконала у багатосерійному проекті «Місце злочину Нью-Йорк». На момент зйомок юній акторці було лише 10 років. Славу ж їй принесли фільм жахів «Крик» (2022) та серіал «Уенздей» (2022). Незважаючи на вік, на рахунку актриси вже понад 40 проектів. Вона зіграла в таких кінострічках, як «Дівчина Міллера» (2024), «Великий улов» (2023), «Від світанку до заходу сонця» (2022), «Наслідки» (2021), «День «так» (2021), «Няня. Королева проклятих» (2020), «Залізна людина-3» (2013).
28 вересня
Бріжіт Бардо (1934), французька кіноактриса, співачка, фотомодель.
Бріжіт народилася в Парижі із золотою ложкою у роті, тому з дитинства дівчинку оточували няньки та гувернантки. При цьому однолітки знущалися над майбутньою зіркою через косоокість, неправильний прикус і високий зріст. У дитинстві Бріжіт була невпевненою у собі, носила окуляри, пластинки на зубах і сутулилась. У 13 років мати віддала дочку на балет, щоб там вона здобула впевненість та грацію. Це принесло свої плоди, проте через лінощі кар’єра Бардо в балеті провалилася.
Коли ж мати відкрила модний магазин, Бріжіт стала учасницею показу колекції одягу. Головний редактор журналу «Сад моди» помітив її та опублікував фотографії, після чого 15-річна модель отримала запрошення на зйомки для журналу Elle. Там на красуню звернув увагу режисер Вадим Роже та запросив на зйомки у кіно. На той раз картину скасували, але Вадим став першим коханням і чоловіком Бріжіт Бардо. Через чотири роки Роже зняв фільм із дружиною — «І Бог створив жінку» (1956), який приніс їй світову популярність. Провокаційні відверті сцени та сексуальний образ головної героїні на тлі зухвалої історії викликали критику та заборони фільму до показу по всьому світу, але такий піар приніс протилежний результат.
Читайте також. Календар свят на 365 днів: іменинники, важливі дати та події
За Бардо закріпився статус секс-символу. Її внесли до списку найпривабливіших акторок європейського кіно поряд із Софі Лорен. Сама актриса негативно ставилася і до своєї зовнішності, і до артистичних здібностей. Вона постійно критикувала свій ніс, круглі щоки та губи. Актриса страждала через зневажливе ставлення з боку оточуючих. В той час, коли шанувальники обожнювали її, деякі колеги називали «чарівною ідіоткою». Протягом двадцятирічної кар’єри у шоу-бізнесі Бардо знялася у 48 фільмах і у 1973 році офіційно завершила акторську кар’єру.
29 вересня
Михайло Грушевський (1866-1934), український історик, політик, громадський діяч, перший голова Української Центральної Ради (1917-1918).
Один із ключових архітекторів української державності початку XX століття народився в Холмі (нині Хелм, Польща), дитинство провів на Кавказі, а освіту здобув у Київському університеті святого Володимира. Уже в студентські роки Грушевський проявив інтерес до історії України і став учнем відомого історика Володимира Антоновича. У 1894 році він очолив кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті й розпочав роботу над головною працею свого життя — багатотомною «Історією України-Руси».
Під час революції 1917-1918 років Грушевський опинився в центрі українського національного руху. Його обрали головою Української Центральної Ради, яка проголосила автономію, а згодом і незалежність Української Народної Республіки. Саме він став першим головою українського парламенту і відіграв важливу роль у розробці універсалів Центральної Ради, що визначили шлях України до незалежності.
Після падіння УНР Грушевський жив за кордоном, займався науковою роботою в Чехословаччині та Австрії. У 1924 році повернувся до Радянської України, де продовжував наукові дослідження, але перебував під постійним наглядом влади. Його життя обірвалося в 1934 році в Кисловодську за загадкових обставин. Незважаючи на політичні репресії та цензуру, його праці залишаються фундаментальними для української історіографії.
Андрій Шевченко (1976), український футболіст, тренер збірної України. Виступав за клуби «Динамо» (Київ), «Мілан» (Італія), «Челсі» (Англія).
Перші роки життя майбутня зірка українського футболу провів у селі Двірківщина за 120 кілометрів від Києва. Коли хлопчику було три роки, родина перебралася до столиці, де згодом Шевченко захопився футболом. На одному з дитячих турнірів Андрія помітив тренер дитячої школи київського «Динамо», запросивши до свого класу. Батько Шевченка — кадровий військовий — мріяв, щоб син пішов його шляхом, і не підтримав цю ідею, однак тренеру вдалося переконати батьків, що в хлопця велике спортивне майбутнє, і ті погодилися возити сина на тренування через усе місто.
На початку 1990-х юний футболіст дебютував в основному складі команди і незабаром став її ключовим гравцем. У складі «Динамо» Шевченко п’ять разів вигравав чемпіонат України, а хет-трик у ворота «Барселони» в 1997 році в Лізі чемпіонів зробив його ім’я відомим по всій Європі.
Читайте також. Значення популярних жіночих та чоловічих імен
У 1999 році він підписав контракт із «Міланом» і в першому ж сезоні став найкращим бомбардиром Серії А. За сім років в італійському клубі Шевченко забив понад 170 голів, виграв чемпіонат і Кубок Італії, Суперкубок країни, а головне — Лігу чемпіонів у 2003 році. У 2004 році Андрій Шевченко отримав «Золотий м’яч», ставши третім українцем, удостоєним цієї нагороди. Пізніше перейшов до англійського «Челсі», однак травми не дозволили розкритися повністю.
За збірну України Шевченко провів 111 матчів і забив 48 голів, ставши найкращим бомбардиром в історії. Найвагоміший успіх припав на Чемпіонат світу 2006 року, коли він вивів Україну до чвертьфіналу як капітан збірної. Після завершення кар’єри Андрій Шевченко повернувся до національної команди в ролі тренера. Під його керівництвом Україна вперше в історії дійшла до чвертьфіналу чемпіонату Європи (Євро-2020).
Шевченко одружений з американською моделлю Крістен Пазік і виховує в шлюбі чотирьох синів.
Євген Коноплянка (1989), український футболіст. Грав за «Шахтар» (Донецьк), «Дніпро» (Дніпро), «Шальке» (Німеччина), «Севілью» (Іспанія), «Краковію» (Польща).
Футболіст народився і виріс у Кіровограді (тепер — місто Кропивницький, Україна). З раннього дитинства він займався футболом під керівництвом батька, який був його першим тренером. Професійну кар’єру Коноплянка-молодший розпочав у «Дніпрі» (Дніпропетровськ), де швидко став лідером команди і одним з найбільш технічних гравців української Прем’єр-ліги. З «Дніпром» Коноплянка дійшов до фіналу Ліги Європи УЄФА 2014/2015, де команда поступилася «Севільї».
Після яскравої гри в Лізі Європи він перейшов до іспанської «Севільї», з якою у 2016 році виграв Лігу Європи, забивши один із голів у фіналі проти «Ліверпуля». Пізніше Коноплянка виступав за німецький «Шальке 04», донецький «Шахтар», а також польську «Краковію». У складі збірної України він провів понад 80 матчів, брав участь у Євро-2012 та Євро-2016, відзначаючись швидкими ривками, дриблінгом та умінням обігрувати суперників один в один.
Коноплянка відомий як один із найрезультативніших і найкреативніших українських футболістів свого покоління. Окрім клубних досягнень, його неодноразово визнавали найкращим гравцем матчів за збірну, а його голи у ворота найсильніших європейських команд потрапляли у топи футбольних оглядів.
30 вересня
Моніка Беллуччі, повне ім’я — Моніка Анна Марія Беллуччі (1964), італійська актриса і модель.
Зірка великого екрана виросла у невеликому італійському містечку Читта-ді-Кастелло. Її кар’єра почалася з модельного бізнесу — у 16 років Моніка вже працювала в агентстві Elite Model Management, а згодом переїхала до Мілана, де швидко стала однією з найбільш затребуваних італійських манекенниць. Завдяки яскравій зовнішності та харизмі Беллуччі знімалася для глянцевих журналів і брала участь у показах провідних модних будинків, а невдовзі отримала запрошення на зйомки в кіно.
Дебютувавши в італійських фільмах наприкінці 1980-х, Моніка поступово перейшла до міжнародних проектів. Проривом стала роль у драмі «Малена» (2000), яка принесла їй світове визнання і статус символу європейського кінематографа. Згодом Моніка Беллуччі знімалася у стрічках «Бітлджус Бітлджус» (2024), «Флешбек» (2022), «007: Спектр» (2015), «Кохання: Інструкція із застосування» (2011), «Брати Грімм» (2005), «Страсті Христові» (2004), «Матриця: Перезавантаження» (2003).
Окрім акторської роботи, Беллуччі продовжує кар’єру моделі, залишаючись затребуваною в індустрії моди навіть після 50 років. Моніка Беллуччі вільно говорить кількома мовами, включаючи італійську, французьку та англійську, що дозволяє їй успішно працювати на кіномайданчиках різних країн.
