За любов!
Вип’ємо за єдине і своєрідне явище, яке вкорочує життя кожній людині окремо і продовжує його всьому людству загалом…
Мені здається, що всі вже здогадалися! За любов!
Свято щодня
Вип’ємо за єдине і своєрідне явище, яке вкорочує життя кожній людині окремо і продовжує його всьому людству загалом…
Мені здається, що всі вже здогадалися! За любов!
Якось до Бога прийшов чоловік і попросив створити жінку. Бог узяв трохи променів сонця, задумливий смуток місяця, лагідний погляд сарни, трепет лані, лагідність голуба, красу лебедя, ніжність пуху, легкість повітря, свіжість води. А щоб уникнути нудотності додав мінливість вітру, балакучість сороки, сльозогінність хмар і всі жахи грому та блискавки. Все змішав, із цієї суміші вийшла прекрасна жінка. Бог вдихнув у неї життя, віддав чоловікові, сказавши:
— Бери й мучся.
Тож вип’ємо за цю прекрасну суміш.
Зустрілися два злодії: молодий та старий. Старий каже:
— Якщо ти зберешся на дерево і вкрадеш під пташкою у гнізді шість яєць, тоді будеш зі мною на рівних.
Молодий злодій зняв одяг та змією поліз по дереву. Простягнув руку до гнізда, але птах прокинувся і скрикнув. Тоді старий злодій показав майстерність молодому — зняв одяг, заліз на дерево і вкрав у птаха шість яєць. Спустившись з дерева, він не побачив свого одягу.
Тож вип’ємо за відмінних учнів!
Чоловік і дружина, що стоять біля вікна, ведуть між собою таку розмову:
— Бачиш, який чоловік дбайливий у когось — навіть білизну з мотузки знімає, — каже дружина.
— Дбайливий то він дбайливий, а білизну, між іншим, він знімає нашу,— відповів чоловік.
Тож вип’ємо за уважних чоловіків!
Дорогий друже, бажаю, щоб у тебе завжди було легке серце та важкі кишені!
Настав час помирати старому. Він молився, підняв руки до неба і звернувся до Бога:
— Боже, дай пожити хоч трохи!
— Скільки ти хочеш? — спитав Бог.
— Стільки, скільки листя на цьому дереві.
— Це дуже багато.
— Тоді скільки яблук на цьому дереві.
— Це також багато. Я дам тобі пожити стільки, скільки у тебе друзів.
— Немає друзів, — сумно сказав старий і тремтячою рукою витер сльози.
Тож вип’ємо ж за друзів! І щоб їх було більше, ніж листя на дереві!
Мудрецю сказали з жалем:
— Погано, коли не справджується те, чого дуже хочеться.
Він відповів:
— Ще гірше, коли збувається те, чого ти не хочеш.
Піднімемо ж келихи, щоб наші бажання збувалися якнайкраще, а те, чого ми бажаємо уникнути, обходило нас стороною.
Жив-був кривий цар, а при його дворі служив талановитий художник. Проте монарх чомусь не злюбив його і шукав привід, щоб причепитися.
— Напиши мій портрет, але такий, щоб він був точнісінько схожий на мене, — наказав він якось художнику.
— Ось і прийшов мій кінець, — скрушно подумав митець. — Якщо я намалюю його кривим, він мене стратить. Якщо зображення буде красивішим за реальність, скаже:
«Не схоже!», — І теж відрубає голову.
Гостра ситуація породжує винахідливість. Живописець намалював оленя, а поруч царя з рушницею в руках, одне око, незряче, прикрив, ніби цар цілиться. У такому вигляді й підніс портрет повелителю.
Той ніяк не міг причепитися до живописця, і його життя було врятовано.
Цей тост — за талановитих та кмітливих.
Один чоловік отримав призначення на високу посаду. Його прийшов привітати вірний друг. Але чиновник грубо запитав його:
— Хто ти такий? Я тебе не знаю.
Друг зніяковів, але все ж відповів:
— Хіба ти не впізнаєш мене? Я твій старий друг. А прийшов відвідати тебе, бо почув, ніби ти став сліпим. Воно так і виходить, ти — зрячий сліпий.
Пропоную підняти келихи за те, щоб наші друзі не сліпли, на яку висоту не піднімалися б у житті.
Одному королю подарували коня. Той звернувся до своїх радників:
— Де мені знадобиться цей диво-скакун?
— На війні з ворогами нашої держави, — сказав хтось.
— Ні, — похитав головою монарх.
— Для змагань, — спробував вгадати інший радник.
— Ні, — коротко відрізав король.
— Але навіщо тоді? — здивовано спитали придворні.
— Цей кінь стане в нагоді тому, у якого поганий сусід, щоб поскакати від нього якнайшвидше і подалі.
У народі кажуть: не купи хату, а купи сусіда. Вип’ємо ж за наших чудових сусідів!