З приводу

З давніх-давен існує притча: жили двоє братів. Коли вони йшли до храму, на їхньому шляху зустрівся бідний чоловік, який просив милостиню. Один брат розлютився на нього і пройшов повз, а другий, діставши останні гроші, віддав їх бідній людині. Коли вони почали молитися у храмі Богові про багатство, Бог сказав одному з братів: «Як же ти хочеш стати багатим, якщо ти душею бідний?», і не благословив його. А другий отримав благословення за своє добре серце.

Тож вип’ємо ж за нашу душевну доброту. Пам’ятайте життя — бумеранг!

Одного разу гірський орел вилетів на полювання. Довго літав він у пошуках здобичі, але нічого не пасувало його смаку. Мишка була занадто мала, для такого джигіта. Баранець — надто гидко мекав. Ну, а на ховраха, орел взагалі не дивився — набрид до смерті. Так, перебираючи, він натрудив крила і втратив усі сили. Довелося лягати спати, так і не поївши.

Тож вип’ємо за те, щоб обираючи, ми завжди могли вчасно зупинитися на відповідному варіанті.

Давно жила в горах дівчина-красуня. У неї закохалися двоє статних друзів-джигітів. Якось до красуні прийшов один із джигітів і освідчився в коханні. Щоб перевірити нареченого, дівчина відправила його на вершину гори і наказала, щоб той розвів багаття та підтримував вогонь всю ніж аж до самого ранку.

Якщо джигіту це вдасться, дівчина обіцяла вийти за нього заміж. Поскакав юнак на гору. Цього ж дня прийшов інший джигіт, який також зізнався дівчині у своїх почуттях. Щоб перевірити його, дівчина сказала, що він має погасити вогонь на горі.

Джигіт також поспішив виконувати загадане. Під ранок другий юнак дістався вершини гори і побачив сплячого друга, а поруч — багаття, що могло от-от згаснути. Джигіт не міг підвести друга і підкинув дров, щоб підтримати вогонь.

Давайте вип’ємо за справжніх чоловіків та вірну дружбу.

Одного разу Моллі разом із сином довелося вирушити до сусіднього села. Він посадив сина на віслюка, а сам пішов пішки. Через якийсь час їм зустрілися люди і хтось із них сказав:
— Дивіться, літня людина йде пішки, а молода їде.
Молла зсадив сина з сідла, а сам поїхав верхи. Незабаром їм зустрівся цілий натовп людей, один із них, подивившись на Моллу та його сина, сказав:
— Подивіться на них! Здоровенний чоловік сидить на віслюку, а маленький плететься пішки.
І знову Молла зліз з віслюка, пустив його попереду, а сам із сином пішов пішки. Пройшли вони трішки і знову зустріли людей. Один із них сказав:
— Подивіться на них, подивіться на них! Віслюк іде порожняком, а вони б’ють собі ноги.
Тут Молла сів на віслюка і посадив поряд сина. Проїхали вони ще трохи, і ще раз зустріли кількох людей, і ті почали сміятися.
— Подивіться на них! Удвох залізли на віслюка, бідолаха і дихнути не може.
Молла потихеньку зліз з віслюка, зняв із нього сина, взяв тварину на плечі і сказав:
— Здається, тільки так я зможу позбутися пересудів цих людей.

Тож вип’ємо ж за те, щоб ми ніколи не звертали уваги на розмови сторонніх, а впевнено йшли своєю дорогою!

В одному гірському аулі жив Осел. З господарем йому пощастило: той його годував, напував і сильно роботою не завантажував. І все було б чудово, проте осляча порода частенько брала своє. Іде Осел, і легко йому й добре, та от стане посеред дороги та й упреться просто так. Господар все менше і менше йому доручає, а вперта тварина нахабнішає з кожним днем. Не витримав такого джигіт і продав худобу на каменоломні. Уже там і працювати довелося тяжко, і не впертись — батіг напоготові.

Так вип’ємо ж за те, щоб нам вдавалося вчасно приборкувати власний норов і не відлякувати щастя.

Кажуть, що навіть найбурхливіша гірська річка бере свій початок з невеликого мирного джерела. І що через те, що на шляху цього струмка зустрічаються ущелини, скелі та урвища, він перетворюється на стрімкий потік, який іноді несе загибель.

Тож давайте вип’ємо за те, які б перешкоди не траплялися на нашому шляху, ми завжди пам’ятали, якими були на самому початку і про мету, до якої прагнули!