Князь, музикант та порожні обіцянки

Якось князь запросив до себе музиканта, щоб той розважав його. Став музикант грати.

— Ех, будь благословенна твоя рука! — похвалив його князь. — Дарую тобі срібну арфу. Подякував йому музикант і сів грати далі.

— Свого коня тобі не пошкодую! — Розійшовся князь.

Ще більше старається музикант.

— Дарую тобі корову, — розщедрився господар.

Наступного дня музикант прийшов за обіцяними дарами.

— Яка арфа, який кінь? — відповів протверезілий князь. — Ти вчора зробив мені приємне своєю грою, а я тобі своїми обіцянками. Те саме, що залишилося сьогодні від твоєї гри, залишилося тобі від моїх подарунків.

Наповнимо ж келихи та вип’ємо за те, щоб ми завжди і за будь-яких обставин вміли тримати своє слово.